Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Оборона кваліфікується як необхідна, якщо порушнику заподіяна не будь-яка шкода, а необхідна і достатня за даних обставин для негайного відвернення чи припинення посягання. Необхідна оборона повинна відповідати характеру посягання за часом (дії за умови необхідної оборони не можуть здійснюватись раніше, ніж почалось посягання, та продовжуватись після припинення посягання), а також за інтенсивністю. Якщо такої відповідності явно немає, дії суб'єкта цивільних прав кваліфікуються як такі, що є перевищенням меж необхідної оборони. Вони не можуть кваліфікуватися як правомірний самозахист цивільних прав, навіть якщо кримінальне законодавство і не передбачало відповідальності за перевищення меж необхідної оборони.
Крім того, в ст. 36 КК формулюються додаткові пояснення щодо можливості кваліфікації дій як необхідної оборони: 1) кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади; 2) не є перевищенням меж необхідної оборони застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
7. Якщо самозахист прав здійснюється від суспільно небезпечного посягання, під поняття самозахисту підпадають також дії особи, яка через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди ступеню небезпечності посягання чи обставинам захисту, а тому вийшла за межі необхідної оборони. Поняття самозахисту виходить за межі необхідної оборони також і у випадках, якщо самозахист здійснюється від посягань, що не є суспільно небезпечними.
8. Дії в стані крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК) не повинні визнаватись правомірним захистом цивільних прав, тому шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала, або особою, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоду.
9. Оскільки правомірність способів самозахисту визначається в ч. 2 ст. 19 ЦК у співвідношенні до дій, якими порушуються цивільні права, правила щодо самозахисту не можуть використовуватись для кваліфікації дій, що здійснюються володільцем цивільних прав до початку посягання на цивільні права чи після його закінчення. Кваліфікація цих дій як правомірних чи неправомірних має здійснюватись на підставі відповідних норм, що поширюються на ці дії. Так, придбання собаки чи навіть дикої тварини та її використання з метою захисту права власності чи інших цивільних прав здійснюється заздалегідь і зазвичай не пов'язується з конкретним посяганням. Тому правила про самозахист цивільних прав можуть застосовуватись до випадків, коли собака, що знаходився, наприклад, в саду та заподіяв значну шкоду особі, яка проникла в сад. Якщо особа не порушувала Правил тримання собак, котів і хижих тварин в населених пунктах [315], вона не може відповідати за шкоду, спричинену особі, яке проникла на територію, де знаходилась собака, якою тяжкою ця шкода не була б, оскільки при цьому здійснювався правомірний самозахист цивільного права. Але якщо власник собаки давав йому команду напасти на порушника, дії власника треба кваліфікувати відповідно до ст. 19 ЦК: вони можуть бути визнані такими, що виходять за межі самозахисту, а можуть бути визнані і такими, що не виходять за ці межі, залежно від можливості кваліфікувати ці дії як необхідну оборону.
10. Інші дії особи, що здійснюються заздалегідь з метою захисту цивільного права, не можуть підпадати під ст. 19 ЦК якраз за ознакою невідповідності в часі між діями на захист цивільного права та порушенням цивільного права. Вони за наявності складу правопорушення є підставою для виникнення зобов'язань із завдання шкоди. Тому встановлення будь-якого роду пристроїв для завдання шкоди вірогідному порушнику виходить за межі самозахисту прав.
11. Визначенням самозахисту цивільного права не охоплюються дії, що спрямовані на поновлення цього права шляхом власних дій особи, чиє цивільне право порушене, чи дій інших осіб, якщо порушення вже закінчене. Тому завдання шкоди порушнику під час таких дій чи в їх результаті не може звільнити завдавача шкоди від відповідальності: для поновлення цивільного права встановлено спеціальний порядок, примусові заходи для поновлення права мають право застосовувати тільки відповідні державні органи. Суб'єкти цивільних прав можуть шляхом насильства захищати свої цивільні права тільки під час порушення права чи посягання на нього.