Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
У серпня 2004 року я побачив «шедевр» — добірку фотографій у газеті «Московский комсомолец» — три світлини президента Саакашвілі й три — Адольфа Гітлера. Фоторедактор газети постарався: дуже схожі були ракурси і жести. Зміст статті — відповідний. На думку автора, нікому не відомого Антона Антошкіна (у «МК» усього три статті за його підписом за серпень 2004 року), дуже схожі — і біографії, і вчинки.
Що таке інформаційна війна, російська преса добре знає практично з перших днів своєї «незалежності». Точніше, можливо, перші два-три роки в часи перебудови радянські журналісти дуже прагнули стати сучасними — створювали нові газети і журнали, багато писали про злочини КПРС і КДБ. Ті ж, у відповідь, не здавалися, й незабаром у газетах і на перебудовному телебаченні почали з’являтися «компромати».
Що таке справжня інформаційна війна, російська преса відчула з початком першої чеченської війни. Спецслужби і генерали почали несамовито брехати й вигадувати «інформацію», що мала створити сприятливу для них ситуацію. Щоб і в Кремлі повірили, і суспільство не особливо відверталося від «захисників» Батьківщини, воєнні дії якої порушували свою ж Конституцію.
Тоді за два неповні роки першої війни в Ічкерії ми зібрали величезну кількість матеріалу, який свідчив про те, що офіційні джерела брехали щодня і багато разів на день. Інколи спростування надходили того самого дня, частіше — наступного, але майже завжди брехня оберталася конфузом.
Друга війна піднесла чи не найбільше сюрпризів. Кількість брехні, що вивалювалася на стрічки інформаційних агентств і в репортажах телеканалів (уже всі — державні), здається, відповідала кількості кілограмів полковника Ільї Шабалкіна, який сумлінно гладшав, а невдовзі став генералом. Генерал від пропаганди живе у Ханкалі, але готовий коментувати все, навіть події, що, здавалося, зовсім не входять у сферу інтересів федерального угруповання в Ічкерії.
Хто вигадував історії, пов’язані з Грузією, невідомо, але вони стали «шедеврами» в російсько-грузинській інформаційній війні.
28 серпня 2002 року урядова «Российская газета» опублікувала сенсаційний матеріал про те, що в недавньому інциденті на півночі Грузії, коли бомбардуванню було піддано гірську ущелину і загинула одна, а поранено кілька осіб, винні самі грузини. Газета із посиланням на неназване джерело в Міністерстві оборони Грузії повідомила: гори бомбив грузинський літак, пілотований «лейтенантом Ґеоргієм Рустелі».
У статті «Российской газеты» не було названо жодного реального джерела, що підтверджувало б факт бомбардування грузинами власної території. Не було наведено жодного коментаря російських фахівців, які могли б підтвердити чи спростувати дані анонімного грузинського джерела.
Єдиним «доказом» автора «Российской газеты» була та обставина, що грузинський літак нібито був перефарбований: на хвіст і крила було нанесено символіку російських військових літаків. Проте у статті нічого не говориться про те, навіщо потрібно було перефарбовувати літак, якщо бомбардування, за даними місії ОБСЄ, відбувалося близько п’ятої години ранку, коли і на землі ще важко побачити деталі, тим паче в повітрі на великій швидкості.
У цієї публікації «Российской газеты» є інше дивацтво — автор. Під іменем «Боріс Алєксандров» у газеті за 1999–2000 роки було опубліковано лише 9 статей.
Перша — 9 червня 1999 р. — відповідь захисникам Боріса Бєрєзовского, написана у стилі радянської контрпропаганди.
Друга — 13 жовтня 1999 р. — про корупцію в Міністерстві оборони.
Третя — 12 січня 2000 р. — про те, як телекомпанії брешуть, неправильно показуючи дії російських військ в Ічкерії.
11 лютого 2000 р. «Боріс Алєксандров» був помічений як автор допису «Хто розігрує «карту Бабіцкого»?»
12 квітня 2000 р. опубліковано наступний шедевр контрпропаганди — допис «ПАРЄ нам друг, але істина дорожча».
16 червня 2000 р. — відповідь під заголовком «Ґусінскій на дзвінки не відповідає».
Статті схожого змісту були опубліковані 28 червня, 29 вересня, 9 грудня.
Найімовірніше, «Боріс Алєксандров» або псевдонім, під яким ховається журналіст «Российской газеты», або співробітник спецслужб, один із тих, хто зі службових обов’язків пише контр-пропагандистські статті. Принаймні апеляція «Боріса Алєксандрова» до термінів військової техніки свідчить про певне знання специфіки теми. Як Антон Антошкін із «МК»…
Найцікавішим виявився пошук інформації про цей випадок в інших джерелах. З’ясувалося, що «Российская газета» була не першою. Днем раніше на сайті www.utro.ru була опублікована стаття редактора відділу політики Алєксандра Аґамова і військового оглядача Олєґа Пєтровского під назвою «Бомбометання під чужим прапором». Саме на сайті були наведені «деталі» інциденту: названі імена «лейтенанта Ґеорґія Рустелі», інженера або механіка Важі Тодії, номер літака і відомості про те, як він був перефарбований. Щоправда, «Российская газета» не згадала сайт www.utro.ru, видавши свою статтю як ексклюзивний матеріал, а це викликає підозру, що «ексклюзив» був отриманий з одного й того самого джерела.