Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Відтоді це словосполучення — «права людини» — почало набувати, залежно від геополітичної необхідності, різного значення, але зовсім не того, що малося на увазі в 1993 році. Чому? Із Туркменистаном нібито все зрозуміло: у цій країні складався своєрідний політичний режим, коли слово Туркменбаші визначало (і досі визначає) свободу і права будь-якого громадянина. Із парадоксальних подій того часу зазначається навіть створення першого в СНД Інституту прав людини, там само — в Туркменистані. В Азербайджані знову до влади прийшов Ґейдар Алієв, і події, названі азербайджанськими опозиціонерами переворотом, навряд чи можна розцінювати як сприятливу ситуацію для дотримання прав і свобод людини. В Україні також відбулася зміна президентів, в Узбекистані влада створювала державу із власним «шляхом до демократії», водночас знищуючи демократичну опозицію.
Що ж Росія — ініціатор створення СНД? Роль Росії, що лідирувала в усіх ініціативах у діяльності СНД, мала визначати не лише геополітичне підґрунтя збереження пострадянського простору, економічний розвиток, але й відповідати за зобов’язання перед радянськими республіками, що їх вона взяла на себе після розпаду СРСР. Усе сталося інакше: декларації деклараціями, а боротьба за владу ніяк не збігалася з подіями, у яких Росія взяла активну участь: громадянські війни у Таджикистані, в Абхазії, збройні конфлікти в Карабаху та Придністров’ї. Нарешті, «відновлення конституційного ладу» в Ічкерії.
Так сталося, що Росія почала використовувати поняття «права людини» переважно у своїй зовнішній політиці, вказуючи балтійським країнам, як їм ставитися до російськомовного населення. Зараз ніхто з московських політиків не погодиться з тим, що відсепарування «російськомовних» з-поміж решти населення — продовження імперської політики. Втім, як і розподіл людей за расовою ознакою — на слов’ян і «осіб кавказької національності». Така політика — зовнішня і внутрішня — остаточно дискредитувала у населення країни розуміння прав людини. Державність у промовах політиків, у програмах телебачення підтримує в суспільстві негативне розуміння не лише чиїхось прав, а і власних.
Війна в Ічкерії остаточно поховала надію на те, що російська влада коли-небудь говоритиме про права людини всерйоз, не лише в контексті «боротьби з міжнародним тероризмом». А розвиток ситуації у країнах СНД використовується переважно для підтримки режимів, якщо точніше — конкретних політичних фігур — президентів. Не можу згадати і десятка заяв МЗС Російської Федерації з приводу порушень прав людини в Казахстані чи Білорусі, в Азербайджані чи Узбекистані, а тим паче в Туркменистані. Насправді, як можна докоряти Туркменбаші у придушенні інакомислення, якщо «Газпром» досі не підписав вигідного контракту для транспортування туркменського газу.
Чи буде коли-небудь СНД територією свободи? Не свободи своєрідного волевиявлення чиновників, коли вони, російські або казахські, наприклад, по-своєму оцінюють розвиток демократичних інститутів. А свободи принципів, задекларованих у конституціях країн СНД. Чи все-таки ця територія зберігатиме багато радянських принципів, коли права були тільки в однієї людини — Чиновника?
Звичайно, для всіх країн СНД, включаючи і Росію, таке вільне ставлення до конституційних прав характерне не лише для правлячої еліти. Суспільство перебуває в такій самій ситуації, здебільшого розцінюючи свої свободу і права за принципом радянського анекдота: «Я начальник — ти дурень, ти начальник — я дурень». Ось чому Комісія з прав людини СНД не пропрацювала жодного дня. Начальникам це не треба, а населенню байдуже. Про цю дату — чергового ювілею Декларації очільників держав-учасників СНД щодо прав людини і основних свобод ніхто й не згадає. Не до того…
РІК РОСІЙСЬКОЇ ПРЕСИ
Напрочуд швидко представники влади підхопили ініціативу відзначати 300-річчя російської преси: президенти, губернатори, мери та інші чиновники написали привітання, а дехто взагалі особисто був присутній на святкуванні. Майже кожен із них підписав незліченну кількість грамот і вручив подарунки журналістам. Заразом нагородили і чиновників. До прикладу, в Тюмені знаком «Четверта влада. Заслуги перед пресою» нагороджені керівники найбільших підприємств Тюменської області й представники владних структур: головний федеральний інспектор у Тюменській області Сєрґєй Смєтанюк, голова постійної комісії обласної Думи Ніколай Баришніков, голова адміністрації Тюмені Степан Кірічук, мери Ішима і Тобольська Віктор Рейн і Євґєній Воробйов. Хто нагородив — не повідомляється.