Голодні ігри

Зрештою апетит узяв гору і, затиснувши ніжку в руках, Рута відкусила добрячий шмат.

— Я думала, що в Окрузі 11 більше їжі, ніж у нас. Адже ви її вирощуєте, — мовила я.

Очі Рути округлилися від здивування.

— О ні, нам заборонено їсти те, що ми вирощуємо.

— За це вас арештують? — запитала я.

— Порушника привселюдно шмагають батогом, — пояснила Рута. — Наш мер дуже суворий і уважно за цим стежить.

З виразу її обличчя можна було з певністю сказати, що таке траплялося частенько. В Окрузі 12 публічне шмагання — рідкість, але й таке можна було побачити. Теоретично нас із Гейлом мусили б шмагати мало не щодня за те, що ми вешталися лісами. Теоретично покарання повинно бути ще суворішим, але чиновники

Округу 12 занадто вподобали нашу дичину, щоб це допустити. До того ж наш мер, батько Мадж, здається, не дуже полюбляв такі видовища. Можливо, у найменш престижного, найбіднішого округу, який до того ж усі висміюють, є свої переваги. Наприклад, Капітолій повністю нас ігнорує, поки ми не сіпаємося й тихо видобуваємо встановлені норми вугілля.

— Вдома ви маєте достатньо вугілля? — запитала Рута.

— Ні,— відповіла я. — Ми змушені купувати його, а ще дещицю заносимо в хати на черевиках.

— Під час збирання урожаю нас годують трохи краще, щоб ми довше працювали, — мовила Рута.

— А хіба діти не повинні ходити до школи? — запитала я.

— Під час жнивовиці — ні. Тоді працюють усі,— сказала Рута.

Було цікаво слухати про її життя. Адже нам заборонено спілкуватися з жителями інших округів. Я б і не здивувалася, якби продюсери вирізали нашу розмову, бо хоча вона здавалася абсолютно безневинною, влада не хоче, щоб люди з різних округів знали про життя одне одного.

Рута запропонувала переглянути всю їжу, яка залишилася, щоб знати, що в нас є. Вона вже бачила майже всі мої запаси, залишилося ще кілька крекерів і смужок бекону. Рута назбирала багатенько корінців, мала трохи горіхів, зелені й навіть жменьку ягід.

Я уважно вивчила незнайомі ягоди.

— Ти впевнена, що вони не отруйні?

— Впевнена. Вони ростуть у нас удома. Я їла їх усі ці дні,— мовила вона і з цими словами закинула кілька ягід до рота.

Я невпевнено з’їла одну, і виявилося, що вона така ж смачна, як наша ожина. Годі було шукати кращого союзника, ніж Рута. Ми розділили харчі порівну, про всяк випадок. Якби ми опинилися нарізно, то кожна з нас була б забезпечена їжею на кілька днів. Окрім їжі, у Рути був іще шкіряний бурдюк для води, саморобна рогатка і додаткова пара шкарпеток. Також вона мала гострий камінець, який використовувала як ніж.

— Я знаю, що мої пожитки зовсім мізерні,— мовила вона, зніяковівши, — але я мала щодуху втікати від Рогу достатку.

— Ти вчинила правильно, — сказала я.

Коли я розклала всі свої речі, побачивши темні окуляри, вона широко роззявила рота.

— Як тобі вдалося їх роздобути? — запитала вона.

— Вони були в наплічнику. Та з них жодної користі. Вони не тільки не блокують сонячного проміння, але й спотворюють усе довкола, — мовила я і знизала плечима.