Голодні ігри

Миттєвим рухом я розвернулася туди, звідки пролунав тріск, і закинула лук на плече. Та не було нікого. Принаймні я нікого не бачила. А тоді помітила кінчик дитячого черевичка, який визирав із-за стовбура дерева. Мої плечі розслабилися, і я усміхнулася. Вона пересувалася лісом непомітно, мов тінь, треба віддати їй належне. Вона стежила за мною. Слова самі собою зірвалися з моїх уст:

— А знаєш, не тільки кар’єристам дозволено об’єднуватися, — мовила я.

Кілька секунд панувала тиша. А тоді з-за дерева визирнула Рута.

— Ти хочеш, щоб я стала твоїм союзником?

— А чому б ні? Ти врятувала мене від мисливців-убивць. Ти достатньо кмітлива, бо зуміла вижити. До того ж сумніваюся, що мені вдасться тебе позбутися, — сказала я. Вона кліпнула, обмірковуючи мої

слова. — Ти голодна? — (Я побачила, як вона ковтнула слинку, а очі її заблищали, угледівши м’ясо). — Ходи сюди, сьогодні у мене аж два види дичини.

Рута невпевнено ступила вперед.

— Я можу вилікувати гострий біль від укусів, — мовила вона.

— Справді? — запитала я. — Як?

Вона трохи покопирсалася в мішечку, прикріпленому до пояса, і витягнула звідти жменьку листочків. Я була майже на сто відсотків певна, що саме їх використовувала й мама.

— Де ти їх знайшла?

— їх тут багато. Ми завжди беремо ці листочки з собою, коли йдемо на роботу в сади. У нас залишилося багато гнізд, — сказала Рута. — Тут гнізд також чимало.

— Все правильно. Ти з Округу 11. Сільське господарство, — мовила я. — Значить, сади? Ось чому ти вмієш перелітати з дерева на дерево, немов на крилах.

Рута усміхнулася. Я поцілила в яблучко: це одне з умінь, яким вона пишалася найбільше.

— Що ж, давай. Полікуй мене.

Я сіла біля вогню й закотила холошу, виставляючи напоказ поранене коліно. На моє превелике здивування Рута запхала жменьку листочків у рот і почала їх жувати. Мама зробила б це в інший спосіб, та хіба у нас був вибір? Приблизно за хвилину Рута виплюнула листочки, вірніше те, що від них залишилося, і приклала густу зелену кашу до мого коліна.

— Ох! — полегшений стогін зірвався з моїх вуст, я не змогла стриматися. Було таке відчуття, ніби листочки висмоктали біль !із рани.

тв

Рута тихенько хихикала.

— На щастя, тобі вистачило глузду витягнути жала, в іншому разі тобі було б набагато гірше.

— Приклади листя до шиї! І до щоки! — мало не благала я.

Рута запхала наступну порцію листочків до рота, і я засміялася: відчувати полегшення так приємно! Я помітила довгий слід від опіку в Рути на передпліччі.

— У мене є дещо від цього.

З цими словами я відклала зброю вбік і змастила опік маззю.

— У тебе заможні спонсори, — мовила вона тужливо.