Голодні ігри
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-027-7
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Голодні ігри». Краткое содержание книги:
і спостерігала за жуком, який намагався вилізти на кущ жимолості.
Скільки часу я була без тями? Коли мене почали переслідувати видіння, був ранок. А зараз обід. Але одубілість у моїх суглобах свідчила про те, що минув не один день, можливо, два. У такому разі я не дізнаюся, скільки трибутів вижило, а скільки померло від укусів мисливців-убивць. Глорія і дівчина з Округу 4 точно загинули. Але залишився ще хлопець з Округу 1, обоє трибутів з Округу 2 і Піта. Чи померли вони? Якщо ні, то останні кілька днів стали для них таким самим пеклом, як і для мене. А що з Рутою? Вона така крихітна, що навіть незначна кількість отрути в крові могла її вбити. Але… Оси не повинні були її наздогнати: вона мала значну фору.
У роті був гнилий смердючий присмак, і вода не допомагала. Я насилу дотягнулася до куща жимолості й зірвала квітку. Ніжно відірвала тичинку від пелюсток і накрапала нектару собі на язик. У роті стало одразу приємно і солодко, по язику й горлу розлилося тепло, і на мене нахлинули спогади про літо, про рідний дім і про Гейла. Чомусь мені згадалася наша остання прогулянка до лісу й остання розмова.
«Знаєш, а ми б змогли».
«Що?» ' ’
«Змогли б-покинути округ. Утекти. Жити в лісі. Тільки ти і я, ми б упоралися…»
Раптом мої думки переключилися з Гейла на Піту… Піта! Він урятував мені життя! Здається. А може, тоді отрута вже почала діяти, і я не могла відрізнити реальність від марення? Але якщо він зробив це, — а моя інтуїція підказувала, що так воно й було, — то навіщо? Можливо, він! продовжував грати роль закоханого, як тоді, під час інтерв’ю? А може, він справді намагався захистити мене? Якщо так, тоді чому він об’єднався з тими кар’єристами? Безглуздя якесь.
Мені стало цікаво, як би пояснив це Гейл. Я замислилась на мить, але одразу викинула це з голови: з невідомої причини Гейл і Піта зовсім не могли співіснувати в моїй свідомості.
Отже, я зосередилася на одній справді приємній події, яка трапилася відтоді, як я опинилася на арені. У мене з’явився лук і стріли! Аж дванадцять стріл, разом із тією, яку я дістала, сидячи на дереві. На них не було й сліду гидкого зеленого слизу, який сочився з тіла Глорії,— це підтвердило мої здогадки про те, що не все там було реальним, — але засохлої крові не бракувало. Я вирішила, що помию їх пізніше, й одразу ж запустила кілька стріл у сусіднє дерево. Ця зброя була більше схожа на лук із Тренувального Центру, а не на ті, що були в мене вдома, хоча яке це має значення? Головне, що я вправля-лася з ним не гірше, ніж зі своїми.
У мене з’явилася зброя, і це все міняло. Звісно, у мене залишилися сильні суперники. Але тепер я була не просто здобиччю, яка втікає, ховається і відчайдушно бореться за життя. Якби зараз із-за кущів вискочив Катон, я б не втікала, а пристрелила його. Страшно зізнатися, але я очікувала цього моменту з нетерпінням.
Проте спочатку варто відновити сили. Мої запаси води були майже на нулі, а організм почав знову зневоднюватися. Та невелика кількість жирку, яку я наїла в Ка-пітолії, зникла, плюс я втратила ще кілька своїх рідних фунтів. Стегнові кістки і ребра випиналися сильніше, ніж по смерті батька, коли ми кілька місяців голодували. Не варто було скидати з рахунку і поранення — опіки, порізи, синці, які я отримала в результаті зіткнення з деревами, а ще три набряки від укусів ос, які дуже напухли і почали свербіти. Я вкрила опіки шаром мазі, змастила й набряки, але це не допомогло. Моя мати знає, як лікувати такі укуси. За допомогою листочків, які виводять отруту з тіла, але вона рідко використовувала їх, тому я не пам’ятала ні назви, ані їх самих.
«Спочатку слід знайти воду, — подумала я. — Полювати можна по дорозі».
Я легко зорієнтувалася: моє збожеволіле тіло прорубало широкий тунель у густому листі, тож я вирушила в протилежному напрямку, сподіваючись, що мої вороги досі перебувають у напівреальному світі марення.