Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Вовк огорнув себе клубом сизого диму.
— Раз так, треба вирішити все найближчим часом.
— Згодна, мій муже. Лиш хочу знати, що і як ми вирішимо. Попереджаю — зірватися з місця й тікати звідси негайно я не готова.
Ігор здивовано глянув на неї.
— Зовсім не готова?
— Невірно зрозумів, — тут же виправилася Лариса. — Якби не Юра, пішла б зараз. Зібрала речі та побігла з тобою. Куди — не так важливо. Де один утікач, там двоє. Поки Сомов розчухається, впевнена — слід наш прохолоне. Можна інакше. Наприклад, ми б витримали отак якійсь час. Тоді ти знімаєшся з Сатанова, отримуєш розрахунок на роботі, їдеш, куди очі бачать. З нового місця даєш мені знати про себе. І я гайну від Сомова за тобою. У обох випадках Віктор напевне не зможе отак, з ходу, вирахувати причину моєї втечі. Жінки йдуть без попередження не лише від таких, як капітан Сомов. Від генералів тікають, і нічого, вони не розвертають на пошуки втікачок свої армії. Але це, — наголосила тут же, — за умови, аби я була сама.
— Тобто?
— Нічим та ніким, крім Сомова, не зв'язана в своїх рішеннях. Тільки ж Юра, Юра, Юра…
— Чому не можна діяти так само, тільки взявши з собою сина?
— Ігоре, маючи під опікою десятирічного хлопчика, взагалі — дитину, набагато меншу чи трохи старшу, сховатися в наш час складніше. У дітей інакші потреби, ніж у дорослих. Ти ж сам знаєш — Сомов тиснув не стільки на наші з тобою стосунки, скільки на хлопця. Мовляв, не думаєте про себе, так думайте хоч про дитину.
— Виходить… іншого виходу не лишається. Дякую, дружино.
— За що, чоловіче?
— Чудова вчителька. Чітко й доступно пояснюєш складний матеріал та допомагаєш розв'язати непрості математичні задачки.
— А без дуркування можна, товаришу Вовк?
— Коли на те пішло — громадянин. Зек–утікач нікому не товариш. І я не дуркую. Щиро дякую за підказку: вихід справді один. Сомов наш ворог, спільний ворог. Все, що б ми не задумали, впирається в нього. Отже, треба лікувати не наслідки, а причину. Неможливо втекти від нього, аби не отримати додаткових проблем у військовий час. Що ж, будемо його вбивати.
Прозвучало це буденно. Лариса тут же відзначила — надто спокійно, злочинно байдуже поставилася до наміру Ігоря вбити не просто людину, не тільки офіцера НКВС.
Віктор Сомов лишався їй законним, нехай зовсім не любим чоловіком.
Вони разом жили, їли, спали. Навіть знаходили якісь спільні теми для розмов, не часто, але ж, але ж, але ж… Вона легенько закусила нижню губу — дратувалася, бо Сомов живий, а вона вже згадує про нього в минулому часі. Не оплакує, але поховала, все одно поховала живцем.
Ну чому так усе!
Точніше — чому все не так, як у людей!
Війна ні до чого. Хоча… Не будь війни, навряд чи потрапив до табору Ігор Вовк. Її справжній, дійсно справжній чоловік…
Це пронеслося в голові вихором. Сумнівів у правильності рішення не виникло ні на йоту. Лариса тішилася з тьмяності освітлення. Вогник гасової лампи ледь жеврів, кидаючи на стіну химерні тіні від їхніх силуетів, тож Ігор навіть випадково не міг розгледіти ту невловиму мить сумніву, що цілком ймовірно могла відбитися в неї на лиці. Промовила натомість:
— Що це дасть? Убивцю офіцера НКВС шукатимуть. Ще й ретельніше, ніж банду цього, як його… Теплого.
— Теплого? — стрепенувся Вовк. — Він десь тут?
— Звідки я знаю. То міліцейські справи. Сомов теж ним цікавиться. Але то справа більше Левченка Андрія. Наш начальник міліції. Толковий ніби хлопець, приємний, грамотний. Живе в Стефанівни на квартирі, я казала…
— Не гребе мене зараз ані міліція, ані її начальник! — відмахнувся Ігор. — Краєм вуха чув, як люди згадують Теплого не теплим словом. Тільки я ж мало з ким зблизився, сама розумієш. Виявляти до чогось інтерес — відразу придивляться до тебе навзаєм. Та й про вовка частіше шепочуть, аніж про Теплого. Просто… як би пояснити… Знаю я про нього дещо. Від Проші Балабана. Старий злодій, з яким я тікав… Завдяки якому, пам'ятаєш, розказував тобі?
— Не так давно було. Не забула. Говорив. Що з того, чого ти стривожився?
— Світ тісний. Не думав тут про нього почути. Значить, Теплий десь у Сатанові?
— Ох, Ігоре! Знати не хочу про різних там Теплих! Обмовилася, бо його згадував Сомов. Той любить часом уголос помислити. Доповісти, чим займався на службі, який він великий начальник усіх вмивальників…
— Чому вмивальників?
— Господи, Чуковський же! «Мийдодира» малому хто читав, уголос? — не стрималась, процитувала: — Я — великий умывальник, знаменитый Мойдодыр, умывальников начальник и мочалок командир! Точно так себе часом і Сомов ставить удома.