Чорний замок Ольшанський

Наступні зо дві хвилини йшли мовчки. Час від часу траплялися в стінах заґратовані відтулини під іржавими замками.

— Ключі в кого?

— Ключі в мене, — сказав ксьондз. — І від замкових ходів також. У мене і в Мультана. Діти внадилися лазити. Щоб не провалився якийсь. Добре вам у нього? Хоча, чому ж? Чоловік хороший, статечний. З діда-прадіда сторож, а може, й раніше.

… Органіст в пустому костьолі, коли ми попрямували через пресбітеріум до виходу, знову грав щось схоже на «Бичка».

— Чого він так?

— А, я ж вам казав. Він якось під час обідні і «Лявониху» врізав.

— І нічого йому?..

— Тримаю. Я ж вам казав: майстер на всі руки. Тут і органіста знайти важко, а цей… ще й годинника відремонтував. І календар майже що. І сонячний, і місячний.

Ми поволі йшли до замку. А мене ще не покидала думка, чому він хотів убити мене? А може, я й справді послизнувся? Тоді — що означали слова Вечірки? Знає щось, чи просто п'яна балаканина?

— Чутки ходили, ви щось шукаєте? — спитав він. — І потрапила вам у руки якась шифровка?

«Зрозуміло. Усе та злощасна балаканина в машині по дорозі в Єзну».

Сяк-так, у найзагальніших рисах, я розповів йому про незначне, особливо наголошуючи, що нічого не розшифрував, бо мені не відомий предмет, довкола якого треба ту стрічку намотувати.

— Знаючи математику, це не так важко, — здивував він мене, а потім ще раз здивував. — Літерею спробували? А може, поєднати її з кеплерівським принципом?

«Чому він мені зараз допомагає? — подумав я. — Що за людина? Звідки?» А він, ніби справді знаючи мої думки, раптом сказав: