Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Диявол. А навіщо знати й розуміти?
Дон Жуан. Щоб мати змогу вибрати шлях найбільшої користи замість відступати і йти в напрямку найменшого опору. Хіба судно не правильніше пливе до місця свого призначення, ніж колода, яку кидає в усі боки? Філософ є стерничий природи. І ось різниця між нами: бути у пеклі — це віддатись на волю хвиль, а бути в раю — це пливти зі стерничим.
Диявол. І десь — найпевніш — наскочити на скелю.
Дон Жуан. Овва! А яке судно скоріше наскочить на скелю й піде на дно — віддане на волю хвиль чи те, яким керує стерничий?
Диявол. Гаразд, гаразд, ідіть своїм шляхом, сеньйоре Дон Жуане! Я вважаю за краще бути сам собі паном, а не знаряддям якоїсь сліпої універсальної сили. Я знаю, що на красу приємно дивитись, що музику приємно слухати, що кохання приємно відчувати, і що про все це приємно думати й говорити. Я знаю, що треба бути витонченою і розвиненою істотою, щоб добре розумітися на всіх цих відчуваннях, почуттях і заняттях. Хай там що про мене на землі, у церквах говорили, я знаю, що по всіх усюдах у порядному товаристві Князя Пітьми визнають за джентльмена, і цього з мене досить. Що ж до цієї сили життя, яку ви вважаєте за непереможну,— ніщо так легко не перемагає людина з деяким характером, як її. Але якщо ви своєю вдачею тривіальні й забобонні, як і всі реформатори,— вона перш за все штовхне вас у бік релігії, і ви будете кропити немовлят водою, щоб урятувати від мене їхні душі; потім вона перетягне вас від релігії до науки, і ви перестанете кропити дітей водою, але будете робити їм щеплення від всяких хороб, щоб запобігти випадковому зараженню; потім візьметесь до політики і зробитеся забавкою в руках підкупних урядовців і слугою честолюбних хвастунів; а наслідком усього цього буде розчарування й старість, розбиті нерви й розбиті надії, марні жалкування за найгіршою й безглуздішою з утрат і жертв — за втратою й жертвою сили радости, одне слово, — ви будете покарані, як дурень, що женеться за кращим, не забезпечивши себе добрим.
Дон Жуан. Але, принаймні, я не знатиму нудьги. У всякому разі, ті, що служать силі життя, мають якусь перевагу. Отже, — на все добре, сеньйоре Сатано!
Диявол (ввічливо). На все добре, Дон Жуане. Я часто згадуватиму наші цікаві балачки. Бажаю вам щастя. Небо, як я вам уже казав, декому з людей пасує. Але якщо думки ваші зміняться, не забувайте, що тут двері завжди відчинені для тих, хто розкаявся. Якщо ви коли-небудь відчуєте теплоту серця, щиру, непідроблену прихильність, невинну радість і теплу, тремтячу дійсність...
Дон Жуан. Чому одразу не сказати — плоть і кров, хоча ми й залишили позад себе ці два грубі загальники?
Диявол (засмучений). Значить, ви не хочете, Дон Жуане, прийняти моїх дружніх проводів?
Дон Жуан. Чому ж ні. Але якщо від диявола цинічного можна дечого навчитись, то диявола сентиментального я не зношу. Сеньйоре командор, вам відомий шлях до межі, що між пеклом і небом! Будь ласка, проведіть мене.
Статуя. О, ця межа є лише різниця між двома поглядами на речі. Перший-ліпший шлях доведе вас, якщо ви справді хочете потрапити туди.
Дон Жуан. Гаразд. (Вклоняється донні Анні). Сеньйоро, до ваших послуг.
Анна. Але я йду з вами.
Дон Жуан. Я можу знайти свій шлях до неба, Анно, але вашого я не можу. (Зникає).
Статуя (кричить йому вслід). Воn voyage[17], Жуане! (Він посилає йому вслід, на прощання, прикінцеві звуки свого великого громового акорду. У відповідь доходить ледве чутне відлуння першої мелодії привидів). А, ось він де йде! (Глибоко зітхає). Тю, ну й майстер же він баляси точити! Вони там на небі цього не знесуть.
Диявол (сумно). Його відхід є політична поразка. Не вмію я затримувати тут цих прихильників Життя. Всі вони йдуть звідси. Це найбільша для мене втрата відтоді, як пішов од мене один художник, що малював сімдесятирічну відьму з таким самим захопленням, як двадцятирічну Венеру.
Статуя. Пригадую, він пішов на небо. Рембрандт?
Диявол. Так, Рембрандт. Є в цих добродіях щось неприродне. Не прислухайтесь до їхньої науки, сеньйоре командор, — це небезпечно. Будьте обережні в прагненнях до надлюдського, — це призводить до зневаження всього людського. Для людини кінь, собака, кішка — лише видові одміни, й стоять вони поза межами морального світу. І ось так само й для надлюдини — чоловік і жінка є лише видові одміни й також перебувають поза межами морального світу. Цей Дон Жуан був ласкавий з жінками і ввічливий з чоловіками, так само як ваша дочка була ласкава з улюбленими кошеням і цуценям, але така ласкавість є відкидання виключно людського єства душі.
Статуя. А що ж воно є, хап його дідько, ця надлюдина?
Диявол. О, це остання мода у фанатиків сили життя. Чи не зустрічали ви на небі серед новоприбулих німецько-польського божевільного... зачекайте... як, пак, його звуть? Так, — Ніцше?
Статуя. Ніколи не чув.
Диявол. Ну, так він спершу прийшов сюди,— ще до того, як до нього повернувся його розум. Я покладав на нього деякі надії, але він був незламний прихильник сили життєвої. Саме він і викопав надлюдину, яка так само стара, як і Прометей. А XX сторіччя буде бігати за цими найновішими кониками, коли йому набридне світ, плоть і ваш слуга покірний.
Статуя. Надлюдина — це добре гасло, а добре гасло в бою є вже напівперемога. Я б з великою охотою подивився на цього Ніцше.
Диявол. На нещастя, він здибав тут Ваґнера й посварився з ним.
Статуя. Цілком з ним згоджуюсь. Я — прихильник Моцарта.
Диявол. О, вони сперечались не за музику. Ваґнер якийсь час теж схилявся до поклоніння силі життя й винайшов надлюдину на ймення Зіґфрід. Але пізніше він схаменувся. І коли вони тут зустрілися, Ніцше назвав Ваґнера ренеґатом. А той написав памфлета, у якому доводив, що Ніцше — єврей. І все скінчилося тим, що Ніцше у пориві гніву пішов на небо. А тепер, мій друже, поспішаймо до мого палацу й влаштуймо, щоб відзначити ваше прибуття, велике музичне свято.
Статуя. З великою охотою. Це дуже приємно.
Диявол. Сюди, сюди, командоре. Ми спустимось у традиційний трап. (Він стає на люк).
Статуя. Гаразд. (У роздумі). А все ж таки надлюдина — дуже красива ідея. Є в цьому щось монументальне. (Він стає на трап поруч з дияволом. Починають поволі спускатися. З відтулини люка вихоплюється червоний вогонь). Ах, це нагадує мені кращі старі часи.
Диявол. І мені теж.
Анна. Заждіть! (Трап зупиняється).
Диявол. Вам, сеньйоро, не можна цим шляхом. Для вас буде ще апофеоз. Але ви будете в палаці швидше за нас.
17
Щасливої дороги (фр.).