Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Анна. У всякому разі, дозвольте мені знов скористатися з привілею старої жінки і сказати вам, що шлюб поповнює землю, а розпуста — ні.
Дон Жуан. А що робити, якщо настане такий час, коли це перестане бути правдою? Хіба вам невідомо, що воля завжди знайде засіб здійснити своє завдання? Коли людина справді забажає щось зробити, вона, зрештою, спроможеться це зробити. Ви, доброчесні жінки, і ті, що додержуються однакової з вами думки, — зробили все можливе, щоб підкорити душу чоловіка достохвальному коханню як найвищому благу і примусити його знаходити в цьому достохвальному коханні і поезію, і красу, і щастя володіння гарною, витонченою, ніжною, люблячою дружиною. Ви навчили жіноцтво над усе цінувати свою молодість, здоров’я, стрункість й витонченість. Гаразд. Але яке місце в цьому прекрасному раю почуттів і емоцій приділено плачу дітей і господарським турботам? І неодмінно це має закінчитись тим, що воля скаже мозкові: відшукай мені засіб здобувати кохання, красу, поезію, почуття, вогонь любощів без проклятих розплат, усяких витрат, мук, сварок, хвороб, аґоній, страху перед смертю, без цього справжнього кортежу служниць, няньок, лікарів і вчителів.
Диявол. Усе це, сеньйоре Дон Жуане, здійснено тут, у моєму царстві.
Дон Жуан. Так, але ціною смерти. Людина не схоче платити за це смертю; вона вимагає поетичних насолод вашого пекла ще там, на землі. Ну, гаразд, засоби буде знайдено: мозок зуміє їх знайти, якщо воля візьметься до цього серйозно. Не за горами той день, коли великі нації побачать, що людність за кожним переписом усе меншає, коли дача з шести кімнат коштуватиме дорожче за сімейний дім, коли лише злочинно-безтурботиий бідняк і нерозумно-благочестивий багач затримуватимуть процес вимирання людськости. А люди розсудливі, оглядні, егоїстичні й честолюбні, мрійники й поети, ті, що люблять гроші й солідний комфорт, шанувальники успіху, мистецтва й кохання, — усі вони протиставлятимуть силі життя гасло неплідности.
Статуя. Усе це, мій друже, дуже красномовно. Але якщо ви дожили б до років Анни або моїх, ви б зрозуміли, що ті, що позбуваються цього страху бідности, дітей і інших сімейних турбот і віддають себе насолодам життя, використовують цю свою свободу лише на те, щоб мучитись страхом перед старістю, потворністю, безсиллям і смертю. Бездітного робітника набагато більше мучить безділля його дружини й її повсякчасні вимоги розваг і забав, ніж коли б у них було двадцятеро дітей, а його дружині ще гірше, ніж йому. Мені відомо, що таке гонористість. Коли я був молодий, жінки захоплювались мною, а коли став статуєю, мене вихваляли критики мистецтва. І проте, я зізнаюсь, що коли б у мене не було іншого діла, як купатись у цих насолодах, я був би перерізав собі горло. Коли я одружився з матір’ю Анни,— чи, щоб бути точнішим, мені мабуть краще сказати, коли я нарешті піддався й дозволив матері Анни одружити мене на собі — я знав, що я стромляю колючки в подушку, і що шлюб для мене, чванькуватого молодого офіцера, який доти був непереможним, є поразка й полон.
Анна (скандалізована). Батьку!
Статуя. Мені дуже шкода, що я ображаю тебе, моя любонько, але після того як Жуан скинув з нашої спірки всі покрови пристойности, я вважаю за потрібне казати саму голу правду.
Анна. Гм. Очевидно, і я була одною з колючок.
Статуя. Нічого подібного! Для мене ти була радше трояндою. Бач, найбільше турбот ти завдала своїй матері.
Дон Жуан. У такому разі, дозвольте запитати вас, командоре, навіщо ви залишили небо й прийшли сюди, щоб, як ви сказали, купатись у солоденьких розвагах, які — ви самі визнали — ледве чи не призвели вас до самогубства.
Статуя (вражена). Їйбо правда!
Диявол (тривожно). Як! Ви не додержуєте свого слова? (До Дон Жуана). Усі ваші філософування були лише машкарою для вашого прозелітизму. (До статуї). Чи ви вже забули ту нестерпну нудьгу, від якої я запропонував вам урятуватись тут? (До Дон Жуана). А ваші слова про те, що наближається неплідність і вимирання людськости, хіба не спонукують вони лише до того, щоб повніше віддатись насолодам мистецтва й кохання, які, як ви самі це визнали, витончили вас, піднесли й розвинули?
Дон Жуан. Я ніколи не говорив про вимирання людськости. Життя не може жадати своєї загибелі ані в своєму аморфному стані, ані в будь-якій іншій формі, що в неї воно організувалося. Я не закінчив своєї думки, коли його ясновельможність урвали мене.
Статуя. Мене починає брати сум, чи закінчите ви коли-небудь взагалі, мій друже? Ви надзвичайно любите слухати себе самого.
Дон Жуан. Правда. Але якщо ви вже терпіли так довго, можете потерпіти й до кінця. Ще задовго до того, як знепліднювання, про яке я казав, стане для всіх очевидною можливістю, почнеться реакція. Велика центральна мета розвитку раси, піднесення її до височини, що її поки що вважають за надлюдську, ця мета тепер оповита задушливою хмарою кохання, романтики, манірности й перебірливости, але вона прорветься крізь цю хмару й вийде на сонячний світ уже метою, що її вже не можна буде змішувати з задоволенням особистих примх, з недосяжними мріями юнаків і дівчат про блаженство, або з потребами старих у товаристві, або грошах. Істинну мету шлюбу, яка ясно проступає у вінчанні за обрядом нашої церкви, вже не будуть більш урізувати й замовчувати, як щось непристойне. Твереза скромність, серйозність і авторитетність заяви про істинну мету шлюбу зустрічатимуть визнання й шанування, а романтичні обіцянки і заприсягання у вірності до гроба і т. ін. будуть відкинуті, як нестерпуча марнота й дурниця. Визнайте, сеньйоро, справедливість за нашою статтю; ми, чоловіки, завжди визнавали, що статеві стосунки є зовсім не особисті й не дружні.
Анна. Не особисті й не дружні стосунки! Та які ж тоді стосунки ви називатимете особистішими, непорушнішими й святішими?
Дон Жуан. Хай і так, хай непорушні й святі, якщо вам хочеться, Анно, але не особисті й дружні. Ваше ставлення до Бога є святе й непорушне, але чи називатимете ви його особистим дружнім? У сексуальних стосунках, де обидві сторони є однаково безпорадні дійові особи, універсальна творча енерґія перемагає всі персональні міркування, усуває їх і розриває всі персональні стосунки.
Чоловік і жінка можуть бути зовсім чужі одне одному, говорити різними мовами, належати до різних рас, мати різний колір шкіри, різні нахили, можуть бути різного віку, і немає між ними іншого зв’язку, крім можливости народити на світ; і заради цієї мети сила життя кидає їх в обійми одне одному, ледве очі їхні ззирнулися. Чи не стверджує цього той факт, що ми допускаємо, аби батьки влаштовували шлюби, не порадившись із молодою? Чи не обурювались ви самі проти неморальности англійського народу, де жінки й чоловіки верхів громадянства знайомляться одне з одним і дружаться так само, як і селяни? А чи багато знає селянин про свою наречену або вона про нього до заручин? Адже ви ніколи не зробили б своїм адвокатом або сімейним лікарем людину, яку ледве знаєте. А проте ви віддаєте їй свою любов і одружуєтеся з нею.
Анна. Так, Жуане, нам відома філософія розпусти: ви ніколи не зважаєте на наслідки, що їх вона викликає для жінки.
Дон Жуан. Так, наслідки. Ці наслідки виправдують те, що вона міцно тримає чоловіка в своїх пазурях. Але, звичайно, ви не називатимете цей зв’язок зв’язком почуттів. Так само ви могли б назвати зв’язком кохання ставлення поліцая до свого в’язня.