Син сонця [uk]

— Мій князю, — знову озвався сута, — ви давно бачили Санджаю?

— Давно, — сказав Карна неуважно, потім усміхнувся жартобливо, — певно, запишався старий друг. Не заходить…

— Я вчора, — мовив Чатьякі з раптовою злістю, — трохи його не вдарив… Наробив би, адже він старший, сусідо ваш… Дід утримали, спасибі йому… Потім лаяли: молодий ще, мовчати треба, я сам би. А що дідо можуть самі, з понівеченими руками…

— Та що сталося? — здивувався Карна. Він бо ніколи не чув, аби його сути, чи старий чи молодий, ворогували з візничім Дгрітараштри.

— Зібралися люди біля храму, — шпарко заговорив юнак, — а Санджая якраз йшов з палацу. Ну, всі до нього: «Що?» та «Як?» Він там уже розписував, яке у Пандавів військо, та які вони непереможні. Хтось говорить: " А наш Васушена? Та він здолає усіх п'ятьох хоч разом хоч поодинці!» А Санджая і каже: " Син Радги був сутою і залишився сутою. Де вже йому суперничати з князями! До того ж він боягуз і тікав від матс'їв…» Тут я і поліз на нього з кулаками… Звісно, мій князю, це неладно, але ж візничий Дгрітараштри нахабно бреше! Я можу присягнути хоч би і у храмі, що ми тоді тримались до останку! Вас було поранено двічі, а ви так і не зійшли з колісниці! Навіть вороги ваші говорять, що ви вивели ратгінів з оточення майже без втрат! І раптом якийсь палацовий сута насмілюється ображати вас!

— Одна невдала битва може перекреслити всі минулі звитяги, — сказав Карна спокійно, — учися, хлопчику, таким є життя. А щодо Санджаї, то про хоробрість говорити може лише той, хто сам хоч раз ходив до битви. Рушай, друже! До палацу!

Нарада, як і передбачав Карна, розпочалася дуже бурхливо. Санджая прочитав листа Юдгіштгіри і додав від себе, що Арджуна присягнув винищити усіх синів Дгрітараштри, якщо йому з братами не повернуть Кгандавапрастгу.

- І це може статись! — мовив, вислухавши доповідь, Бгішма, — говорять, що колісницю Арджуни поведе до битви сам Васудева! Хто здолає Нару та Нараяну, коли вони вдвох! А мій пришелепкуватий онучок слухає не мудрих старійшин, а низьконародженого Карну, якого мабуть демони підкинули у Гастінапур! Ми звемо Радгею сином сути, але він напевне народився від чандали, бо завжди гавкає по-собачому на кращих за себе!

— Не подоба вам, о старійшино, — не втримався таки Карна, — говорити про мене всяку гидоту! Я завжди дотримувався закону кшатріїв і приписів Вед! Що ж в мені є од чандали? Все, що я робив до цього дня, було лише на користь і Дурьйодгані і Гастінапуру!

— Радгея хвалиться, що переможе Пандавів, — продовжив Бгішма, наче й не почувши, — але він не вартий і краплі їхньої крови…

Карна більше не суперечив, бо зрозумів, що цієї стіни йому не пробити. Він майже не слухав Дрону, що вихваляв Арджуну та закликав до миру, ні Санджаю, який описував велетенське військо Пандавів та звитяги Бгімасени у війні з Шашуварманом.