![Якщо кров тече [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Якщо кров тече [UK]
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2021
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Якщо кров тече [UK]». Краткое содержание книги:
— А сам Поганець присутній у залі, Джорджі, мій друже?
— Він у передпокої, ваша честь.
— Дуже добре, дуже добре, а чи Поганець кусається, як можна подумати з його імені?
— Як каже охорона, він нібито дуже приязний, ваша честь.
— Відмінно. Заслухаймо ж тоді позивачку і те, що вона розповість про Поганця.
У цю мить до судової зали заходить акторка, яка грає Роду Деніелз. У справжньому житті, як знає Голлі, позивач і відповідач мають уже сидіти на місцях, але так ефектніше. Коли міс Деніелз вигойдується проходом у надто тісній сукні й на надто високих підборах, ведучий каже:
— Ми повернемося до зали судді Закона за хвилину.
На екрані з’являється реклама страхування життя, і Голлі вкидає до рота перший «снікерс».
— А мені таку не можна? — питає Піт.
— А ти хіба не на дієті?
— У мене в цю пору дня падає цукор.
Голлі неохоче висуває шухляду, але перш ніж устигає дістати пакунок із цукерками, літню пані, котра переймається тим, з чого заплатити за поховання чоловіка, змінює статичний кадр із текстом «ТЕРМІНОВІ НОВИНИ». Далі з’являється Лестер Голт, і Голлі одразу розуміє, що сталося щось серйозне. Лестер Голт — великий калібр цього каналу. «Тільки не ще одне 11 вересня, — думає вона щоразу, коли таке трапляється. — Боже, будь ласка, тільки не 11 вересня і не ядерна війна».
Лестер каже:
— Ми перериваємо регулярні передачі, щоб сповістити про сильний вибух у середній школі в Пайнборо, що в Пенсильванії, у містечку приблизно за шістдесят кілометрів на південний схід від Піттсбурга. Повідомляють про численні жертви, багато з яких діти.
— О Боже, — каже Голлі. Вона прикладає руку, що була в шухлядці, до рота.
— Наразі ці повідомлення не підтверджені, підкреслюємо це. Гадаю… — Лестер прикладає долоню до вуха і слухає. — Так, гаразд. На місці подій репортер нашої філії в Піттсбурзі Чет Ондовскі. Чете, чуєш мене?
— Так, — озивається голос. — Чую, Лестере.
— Чете, що ти можеш нам розповісти?
Зображення перемикається з Лестера Голта на чоловіка середнього віку, що має, як здається Голлі, типове обличчя репортера місцевих новин — не досить вродливе, щоб стати ведучим на великому каналі, але показне. Тільки вузол краватки в нього з’їхав набік, родимку коло губ не прикриває грим, а волосся скуйовджене, ніби він не мав часу його зачесати.
— Біля чого то він стоїть? — питає Піт.
— Не знаю, — каже Голлі. — Цить.
— Схоже на велетенську соснову шиш…
— Цить! — Голлі не важливі велетенська соснова шишка, родимка Чета Ондовскі і його скуйовджене волосся — її увага прикута до двох машин швидкої, котрі одна за одною пролітають позаду нього, завиваючи й блискаючи вогнями. «Жертви, — думає вона. — Численні жертви, багато з яких діти».
— Лестере, можу сказати, що в середній школі імені Альберта Макріді зараз майже напевне щонайменше сімнадцять загиблих і набагато більше поранених. Це інформація від помічника шерифа, котрий просив не називати його імені. Вибуховий пристрій міг бути в приймальні або комірці поблизу. Якщо подивитися он туди…
Він вказує напрям, і камера слухняно розвертається. Спочатку зображення розмите, але коли оператор стабілізує й наближує його, Голлі бачить велетенську діру в боці будівлі. Стіна розлетілася галявиною, утворивши на траві корону з цегли. Поки Голлі вбирає побачене — певно, разом з мільйонами інших глядачів, — з діри виходить чоловік у жовтому жилеті, несучи щось на руках. Щось невелике і в кросівках. Ні, в одній кросівці. Другу, вочевидь, зірвало вибухом.
Камера повертається до репортера і застає його за вирівнюванням краватки.
— Управління шерифа, безперечно, проведе прес-конференцію, але наразі інформування громадськості має для них найнижчий пріоритет. Навколо вже почали збиратися батьки… мем? Мем, можна хвилинку з вами поговорити? Я Чет Ондовскі, WPEN, канал 11.
Жінка, що заходить у кадр, немало обтяжена зайвою вагою. Вона прибула до школи без куртки, і домашня сукня з квітковим візерунком роздувається на ній, наче східний халат. Обличчя смертельно бліде, за винятком яскравих червоних плям на щоках, а волосся настільки розпатлане, що поряд з ним скуйовджена зачіска Ондовскі має охайний вигляд. Пухкі щоки лисніють від сліз.
«Їм не слід цього показувати, — думає Голлі, — а мені не слід дивитись. Але вони показують, а я дивлюся».
— Мем, ваша дитина вчиться в школі Макріді?
— Син і донька вчаться, — каже вона й хапає Ондовскі за руку. — Вони живі? Ви про них чули, сер? Ірен і Девід Вернони. Девід — у сьомому класі, Ірен — у дев’ятому. Ірен ми кличемо Діні. Ви чули, чи вони живі?