Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
Заручини вирішили справляти не в Самборі — все ж таки провінція, далека околиця королівства, місце не вельми престижне для такої події, а в самій Польщі, у Кракові, ще недавній столиці королівства, де все ще зберігалася столична пишнота, — там і відбулося заочне заручення нового російського царя з дочкою польського воєводи.
В історії збереглися свідчення очевидців і учасників церемонії, що їй одразу ж було надане державне значення, на кшталт того, що молода сяяла-квітла в пишному білому платті, що так їй личило, підкреслювало її молодість і свіжу юність, а на голові вона мала корону з брильянтами і самоцвітами.
Дівоча талія в молодої була — на заздрість іншим панійкам на диво тоненькою, біле плаття її облягало щільно, а далі воно розходилося віялом, наче перевернутим донизу бокалом, — пишне-препишне, до самих коштовних черевичків на струнких ніжках...
«22 листопада 1605 року (за григоріанським календарем, що був прийнятий в Речі Посполитій) відбулося вінчання московської цариці (slub carowey Mockiewskiey) Марини Мнішек через посла царя Дмитрія Івановича. (Укладення шлюбу per procura через особливо довірену особу допускалося в католицькій церкві, хоч і не визнається православ’ям.)
До того були домовленості царських гінців з воєводою Юрієм Мнішеком, що тривали в кінці літа 1605 року.
В Річ Посполиту для здійснення такої вседержавної церемонії прибув посол московського царя з дорученням не лише просити у короля дозволу на шлюб царя з підданою королівства Мариною Мнішек, а й з інструкціями, як саме мають відбутися заручини, були також привезені дарунки для нареченої. Правда, із застереженням, що для руських Марина Мнішек стане дружиною царя лише після здійснення обряду православним патріархом. Хоча, на думку католицьких ієрархів, Марина ставала жоною царя вже після заручин в Речі Посполитій, адже ті заручини прирівнюються до фактичного шлюбу...
Гуляв Краків того року, ох і гуляв!
Ні до того, ні після у славному-преславному Кракові, чи не від часів самого пана Крака, засновника і володаря первісної фортеці на місці нинішнього міста, таких урочистостей не спостерігалося, як тоді, коли воєвода Юрій Мнішек справляв заручини, що їх польською стороною було сприйнято як весілля, хоч і без молодого, коли вся шляхетна Польща і звичайно ж Литва зібралися на те дійство.
Хто тільки не вшанував своєю присутністю заручини Марини Мнішек з московським царем — від самого короля Речі Посполитої його величності Сигізмунда III до... до останнього свояка з численного роду Мнішеків, не кажучи вже про ясновельможне панство та перших осіб королівства. Всі державці були там — магнати, сенатори, графи, воєводи, всі уродзонні та можні, представники чи не всіх славних родів, увінчаних гербами Речі Посполитої...
Гуляв Краків, святкувала Польща свою чи не найбільшу на той час побіду! Ще б пак! Таке в королівстві лучилося, таке!.. Полячка заручувалася з московським царем! Таке справді могло трапитись лише раз чи не на тисячу років. День 22 листопада 1605 року був воістину зоряним часом для Мнішеків, їхнім найвищим злетом і тріумфом. Навіть поети були запрошені на таку церемонію, два Яни — Жабциць і Юрковський — і тут же, римуючи один поперед одного рядки, майстри ліричного пера славили Гіменея і саму пані фортуну, дякуючи якій «два великих народи, польський і московський, поєдналися в особі царя Дмитрія Івановича і чарівної дщері Марини, дочки воєводи сандомирського графа, сенатора Юрія Мнішека, а тепер вже цариці московської».
Впадаючи в поетичний раж, Марину величали «найславетнішою слов’янською дщерью», наголошували, що вона «прикрашена доброчинностями, як небо зорями» — і т. д., і т. п. в тому ж велеречивому дусі, скільки в кого вистачало снаги і поетичного порівняння, романтичного пафосу, афектацій та метафор, не кажучи вже про героїчно-величальні епітети...
Усі тільки й говорили, що про майбутнє весілля, яке відбудеться у Москві, в Грановитій палаті Кремля, та про коронацію — теж у Кремлі, Марини Мнішек на російську царицю; що на те весілля — епохальне, історичне для обох держав, та й для усієї Європи! — вже заздалегідь були запрошені король Сигізмунд III, королевич Владислав, шведська принцеса Анна, папський нунцій Рангоні, посли і посланники, сенатори Польської корони та Великого князівства Литовського і... І, як би ми сьогодні сказали, ледь чи не увесь бомонд — найвишуканіше аристократичне товариство Польщі й Литви, що разом тоді складали єдину державу Річ Посполиту, що з польської перекладалася як республіка, офіційна назва об’єднаної польсько-литовської держави з часів Люблінської унії 1569-го і до 1795 року.