Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Україна відсувалася на задній план, Малоросія крокувала вперед. У чому саме полягала нова малоросійська ідентичність козацької еліти? Це був зроблений нашвидкуруч сплав проросійської риторики духівництва та автономістських прагнень класу козацької старшини. Головною особливістю малоросійської ідеї була вірність російським царям. Водночас малоросійська самосвідомість підкреслювала права та привілеї козацької нації всередині імперії. Малоросія козацької верхівки залишалася у межах Лівобережної України, що відрізнялася своїми політичними, соціальними та культурними умовами від білоруських земель на північ та українських земель на захід від Дніпра. Структура нового державного устрою та політичної ідентичності мала в собі чіткі ознаки попередніх націєтворчих проектів. Козацькі тексти цього періоду (на початку XVIII століття виникло нове літературне явище — козацьке літописання) використовували такі терміни, як «Русь», «Мала Росія» та «Україна», як взаємозамінні. У такому вжитку була своя логіка, адже ці терміни відображали тісно пов’язані між собою політичні утворення та ідентичності. Але перед дедалі більше вела Мала Росія.
У визначенні відносин між цими термінами та явищами, які вони представляли, найкращою аналогією є матрьошка. Найбільшою оболонкою була малоросійська ідентичність післяполтавської доби; усередині була оболонка української козацької вітчизни по обидва боки Дніпра; а всередині неї, у свою чергу, матрьошка руської або русинської ідентичності часів Речі Посполитої. Усередині малоросійська ідентичність зберігала пам’ять про стару Русь польсько-литовських часів і більш пізню козацьку Україну. Здавалося, що в маленької матрьошки всередині не було ніяких шансів вирватися на волю, але мине якийсь час — і з-під шкаралупи малоросійської матрьошки таки з’явиться українське ядро. Саме це сталося в Україні протягом XIX століття.
III
МІЖ ІМПЕРІЯМИ
Розділ 13
НОВІ ОБРІЇ
В останній чверті XVIII століття в Центральній та Східній Європі відбулися драматичні геополітичні зміни. Їхньою головною особливістю та причиною було зростання військового потенціалу й геополітичного впливу Російської імперії, що після Полтавської битви 1709 року розпочала свій злет як велика європейська держава. Олександр Безбородько, нащадок відомого старшинського роду Гетьманщини та канцлер Російської імперії, якось сказав, звертаючись до молодшого покоління: «У наші часи жодна гармата в Європі не могла вистрелити без нашої згоди». Кордони Російської імперії швидко просувалися на захід і на південь, наслідком чого стали втручання Росії в справи Центральної Європи, відступ османів з Північного Причорномор’я та поділи Речі Посполитої, що зникла з карти Європи.
Ці вражаючі зміни відбувалися за активної участі багатьох українців. Безбородько, який відігравав ключову роль у розробці зовнішньої політики Росії в 1780-ті й на початку 1790-х років, був одним із них. Зміни, які допомагав запроваджувати Безбородько, вплинули й на його співвітчизників Гетьманщини. Україна опинилася в центрі цього великого геополітичного зсуву. У цей час Гетьманщина зникла з карти Європи та Російської імперії. Два основних культурних кордони України: з одного боку, між східним і західним християнством, з іншого — між християнством та ісламом, зрушилися. На заході російська влада зупинила просування католицької та уніатської церков на Дніпрі й відкинула їх назад; «закриття» степового кордону дало новий імпульс подальшому просуванню українського населення до Чорного та Азовського морів.
Для істориків, що досліджували політику, культуру та ментальність, XVIII століття насамперед відоме як доба Просвітництва — епоха, що тривала від середини XVII до кінця XVIII століття і характеризувалася зростанням у філософії та політиці ідей індивідуалізму та скептицизму, через що вона дістала й іншу назву — Доба розуму, або раціоналізму Поняття рації, проте, тлумачили по-різному. Центральне місце в працях цього періоду посідали не лише ідеї свободи та захисту прав особистості, а й ідеї монархічного абсолютизму. Як республіка, так і монархія Нового часу мають глибоке коріння у працях французьких просвітників. І батьки-засновники Сполучених Штатів, і абсолютистські монархи в Європі XVIII століття були прибічниками Просвітництва. Троє останніх — Катерина II у Росії, Фрідріх II у Пруссії та Йосип II в Австрії — увійшли в історію як «освічені деспоти». Усі вони вірили в раціональне правління, абсолютну монархію та власне право на владу, а крім того, взяли участь у поділах Речі Посполитої (1772–1795), чим у кінцевому підсумку придушили її зусилля щодо внутрішнього реформування, що виникли під впливом Просвітництва. Ці поділи вітав не хто інший, як Вольтер, який убачав у них перемогу справи лібералізму, терпимості і, звісно, розуму. Він писав Катерині, що, можливо, російський уряд наведе лад у цій частині Європи.