Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
«Ода» стала канонічним текстом російської літератури. Капніст був одним із багатьох представників української еліти, які провели більшу частину свого життя в Санкт-Петербурзі та зробили внесок у розвиток не тільки української, але й російської літератури та культури. Якщо в петровські часи до Росії їхали переважно українські священнослужителі, які посіли впливові позиції в імперській церкві, то за часів Катерини II Санкт-Петербург почав приваблювати синів козацьких старшин та випускників Київської академії, які обирали собі світські професії. Лише між 1754 та 1768 роками понад 300 випускників академії вибрали імперську службу або переїхали до Росії. Їхня освіта дозволяла їм добре підготуватися до продовження навчання за кордоном, а потім повернутися й служити імперії. Кількість українських лікарів в імперії вдвічі перевищувала кількість російських, а понад третину студентів учительської семінарії у Санкт-Петербурзі в останні два десятиліття XVIII століття становили вихідці з Гетьманщини. Катерина припинила набирати українських священиків на російську церковну службу (коли вона вступила на посаду, більшість російських єпископів були мігрантами з України), але приплив українців на церковну та військову службу тривав і далі.
Кар’єра Олександра Безбородька являє собою гарний приклад того, як нове покоління козацької старшини поєднувало відданість Гетьманщині зі службою імперії. Він народився 1747 року в сім’ї генерального писаря Гетьманщини і здобув освіту в Київській академії. Кілька десятиліть тому така підготовка була б ідеальною відправною точкою для успішної кар’єри в Гетьманщині. Але часи змінилися. Безбородько отримав звання полковника на службі не в гетьмана, а в імперського губернатора Малоросії Петра Румянцева. Молодий Безбородько брав участь у війні з османами, показав свою хоробрість у низці битв і бездоганно працював як голова канцелярії Румянцева. Представлений у полковники 1774 року, наступного року він уже був у Петербурзі, працюючи в приймальні самої імператриці.
Російсько-Турецька війна 1768–1774 років, що сприяла кар’єрі Безбородька й перекинула його з колишньої Гетьманщини до імперської столиці, дуже вплинула не лише на Гетьманщину, а й на українські землі в цілому Адже повстання, що почалося навесні 1768 року в Правобережній Україні, дало початок російсько-турецькому конфлікту.
Власне, сталося одночасно два повстання. Перше було бунтом або, якщо говорити мовою того часу, «конфедерацією» католицької (польської та полонізованої) шляхти проти рішень сейму Речі Посполитої про зрівняння релігійних дисидентів, зокрема православних, у правах із католиками. Катерина II змусила сейм ухвалити це рішення, тиснучи через свого посла на католицьких депутатів: той погрожував застосувати російське військо, що було в його розпорядженні біля стін Варшави. Для Катерини, колишньої німецької принцеси, це був спосіб продемонструвати одночасно свою «російськість» та «православність». Але повстанці відмовилися коритися резолюції сейму, вважаючи її російською інтригою, що мала підірвати не лише їхню релігію, а й суверенітет держави. Це повстання шляхти стало відомим як Барська конфедерація (за назвою подільського містечка, де вона набула особливої підтримки).
Коли учасники конфедерації почали переслідувати тих православних, які ще залишалися в Правобережній Україні, їхні дії спровокували повстання іншого роду. У ньому взяли участь православні козаки, міщани та селяни, які, заохочувані російським урядом і православним духівництвом, повстали проти католицької шляхти, викликавши побоювання щодо етнічних та релігійних чисток масштабу 1648 року — першого року повстання Хмельницького. Запорозькі козаки й цього разу об’єдналися з козаками, які служили владі своєрідним магнатським «реєстром». Першою групою керував Максим Залізняк, другою Іван Гонта — два майбутні герої українського народного епосу, пізніше народницького та радянського історичних наративів. Як і 1648 року, жертвами повстання стали польські шляхтичі, католицьке та уніатське духівництво, а також євреї. Останні повернулися до регіону у XVIII столітті, відновивши своє економічне, релігійне та культурне життя на Правобережжі. Багато з них були послідовниками рабина Ізраел Баал Шем Това, який у 1740-ві роки почав викладати хасидизм у подільському місті Меджибіж. Католицькі повстанці хотіли створити католицьку державу без російського впливу, тимчасом як православні прагнули козацької держави під юрисдикцією Росії. Євреї ж хотіли, щоб їх залишили в спокої. Жодна з груп не отримала того, чого прагнула.