Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Деякі з козацьких патріотів розглядали Гетьманщину, яку вони також тепер називали Малоросією, як утворення, рівне в правах з ядром імперії, Великоросією. «Не тобі, государю твоєму піддалася»[21], — писав один із них, Семен Дівович, у поемі «Розмова Великороси з Малоросією». З цими словами, написаними незабаром після вступу Катерини на престол, персоніфікована Малоросія звертається до Великороси. Дівович продовжував: «Не думай, що ти сама і була мій господар, / Але государ твій і мій наш спільний володар». Цей образ династичної унії між Великоросією й Малоросією повертає нас до ідей Гадяцької унії. Катерина II не мала жодного наміру керувати конфедерацією державних утворень, що претендували на особливі права та привілеї. Вона уявляла собі централізовану імперію, раціонально поділену на адміністративні одиниці, а не на анклави на зразок Гетьманщини.
Восени 1764 року Катерина II відкликала Розумовського до Санкт-Петербурга та скасувала гетьманство взагалі, чим розбила плани не лише Розумовського, а й багатьох українських патріотів. Новим правителем Гетьманщини (або того, що від неї залишилося) став генерал Петро Румянцев. Етнічний росіянин, він обійняв новостворену посаду генерал-губернатора Малоросії і очолив командування російською армією в регіоні. Його правління тривало понад 20 років і стало часом запровадження у Гетьманщині кріпацтва, а також імперської податкової та поштової систем. На початку 1780-х років під його контролем було ліквідовано територіальну автономію Гетьманщини та скасовано полкову адміністративну й військову систему. Козацькі полки увійшли до складу регулярної армії, а козацькі адміністративні одиниці об’єднали, щоб створити три імперські провінції відповідно до нової адміністративної системи, запровадженої Катериною II в усій імперії.
Цілком очевидно, що, коли справа йшла до реалізації її бачення впорядкованої імперської держави, Катерина не поспішала. Увесь процес асиміляції Гетьманщини, від скасування посади гетьмана до адміністративної інтеграції Гетьманщини до складу імперії, зайняв майже 20 років. Перехід відбувався поступово, без нових повстань або створення нових мучеників за справу української автономії. Цей процес проходив за підтримки численних вихідців із Гетьманщини, які сприймали інтеграцію до складу імперії як позитивне явище. Багато інституцій та структур Гетьманщини здавалися їм застарілими й неспроможними реагувати на виклики Доби розуму. Імперська інтеграція перетворювала допоміжні козацькі загони на дисципліновані армійські підрозділи та запроваджувала такі державні послуги, як шкільна освіта та регулярна доправка пошти. Вона принесла з собою і кріпацтво, але мало хто з козацьких старшин думав протестувати проти цього, оскільки вони мали зиск з підневільної праці.
Козацькі еліти керували Гетьманщиною та Слобідською Україною — регіоном навколо Харкова й Сум, що перебував під прямим російським управлінням з XVII століття — але більшість населення цих двох областей становили селяни. Протягом XVIII століття вони відчували, як дедалі більше втрачають не лише свої землі, а й свободу — велике досягнення, здобуте під час повстання Хмельницького. У другій половині XVIII століття близько 90% селян Гетьманщини та більш як половина селян Слобідської України жили в землеволодіннях, що належали представникам козацької старшини, а тепер членам російського дворянства і православній церкві. Указ, виданий Катериною в травні 1783 року, забороняв близько 300 тисячам селян, які жили в землеволодіннях дворян, залишати місця свого проживання і зобов’язував забезпечувати землевласників безкоштовною працею. Це була третя хвиля закріпачення.
Здається, що принаймні один голос прозвучав в Україні проти закріпачення. Цей голос належав Василю Капністу, нащадку старшинського козацького роду з Полтавщини, який написав один із найвідоміших опозиційних текстів катерининської епохи — «Оду на рабство» (1783). На думку деяких учених, Капніст протестував проти закріпачення селянства; інші вбачають у ньому людину, яка протестувала проти ліквідації автономних установ Гетьманщини. Насправді він міг виступати проти обох процесів, що збіглися в часі та здійснювалися за указами тої самої правительки. Капніст не приховував свого розчарування наслідками правління Катерини II для його батьківщини. Він так писав про поводження імператриці з власним народом: «Ви обтяжуєте їх: Ви вдягаєте ланцюги на руки, що благословляють Вас!»
21
Переклад за публікацією на сайті litopys.org.ua.