Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності

Абсолютна влада правителя, раціональний уряд і застосування універсальних норм для всіх частин імперії та всіх її суб’єктів — ці принципи керували реформами Катерини II, яка правила Російською імперію з 1762 до 1796 року. Жоден із цих принципів не віщував нічого доброго для Гетьманщини — автономного анклаву, саме існування якого ґрунтувалося на ідеї особливого статусу всередині імперії. Скасування внутрішніх кордонів та повна інкорпорація козацької держави до складу імперії стали одними з першочергових заходів «просвіченої» імператриці в регіоні. «Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими правлять на основі конфірмованих їм привілеїв, — писала Катерина 1764 року. — Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитись, наче вовки на ліс. Приступити до цього буде дуже легко, якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли, не кажучи вже про просування когось на цю посаду»[20].

Першим російським правителем, який ліквідував гетьманську посаду, був Петро І. Він так учинив після смерті Івана Скоропадського 1722 року. Відродження автономії Гетьманщини, що відбулося 1727 року, за два роки після смерті царя, тривало недовго. Воно завершилося в середині 1730-х років, коли після смерті Данила Апостола імперський уряд відмовився проводити вибори нового козацького лідера. Гетьманщина знову перейшла під контроль державного органу під назвою Малоросійська колегія. Коли ж 1750 року гетьманство ненадовго відновили, булава потрапила не до козацького полковника чи члена генеральної старшини, а до президента Російської Академії наук. Цією, як можна було б припустити, різнобічно розвиненою людиною був 22-річний Кирило Розумовський. Уродженець Гетьманщини, який здобув освіту в Геттінгенському університеті, Розумовський до того ж був імперським придворним. Секрет такої ранньої та блискучої кар’єри полягав у його родинних зв’язках. Його старший брат Олексій, молодий козак із містечка Козелець, між Києвом та Черніговом, був талановитим співаком і завершив свою кар’єру в придворному хорі Санкт-Петербурга, де співав, грав на бандурі та познайомився з донькою Петра І на ім’я Єлизавета, майбутньою імператрицею Росії. Вони стали коханцями і, за деякими відомостями, таємно одружилися. Так чи інакше, козак Олексій Розум став російським графом Олексієм Розумовським. («Доба розуму» поставилася дуже прихильно до козацького роду Розумів.) За порадою «імператора ночі», як деякі придворні називали Розумовського, імператриця Єлизавета відновила посаду гетьмана, яку обійняв його молодший брат.