Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Останнім козацьким гетьманом, який намагався об’єднати Правобережну та Лівобережну Україну під своєю владою, став Іван Мазепа (1639–1709). На банкнотах незалежної України зображені лише двоє з українських гетьманів. Перший — це Богдан Хмельницький, чиє зображення з’являється на 5-грив-невій банкноті, а другий — Іван Мазепа на купюрі вартістю 10 гривень. Мазепу краще, ніж Хмельницького, знають за межами України, особливо на Заході: Вольтер, Байрон, Олександр Пушкін та Віктор Гюго — усі писали про його життя та діяльність. Він потрапив до європейських опер та північноамериканських театральних вистав, здобувши літературну та культурну популярність як правитель та як коханець. За гетьманства Мазепи поняття вітчизни, України та Малоросії знову стали предметом обговорення. Підсумком правління Мазепи стало формування нового типу української ідентичності.
Мазепа правив Гетьманщиною довше, ніж будь-хто з його попередників, протягом більш ніж двох десятиліть (1687–1709), і помер природною смертю. Сам цей факт уже був досягненням. Більшість з його попередників були або вбиті, або страчені. Двоє гетьманів, які правили безпосередньо перед Мазепою, були звинувачені в «державній зраді», заарештовані московськими воєводами та відправлені до Сибіру. Членів їхніх сімей також переслідували. Щоб втратити гетьманську булаву, особисту свободу або власне життя, їм не довелося планувати змову проти царя або намагатися приєднатися до поляків, турків чи шведів. Достатньо було просто впасти в немилість при московському дворі.
Життєвий шлях Мазепи відображає загальну долю козацтва в останні десятиліття XVII століття. Уродженець Лівобережної України, майбутній гетьман походив зі шляхетської православної родини. Здобувши освіту в Києво-Могилянській колегії та єзуїтській школі у Варшаві, він вивчав артилерійську справу в Західній Європі. Після повернення додому молодий Мазепа почав дипломатичну та військову кар’єру при дворі польського короля. Пізніше він приєднався до Петра Дорошенка, але запорозькі козаки, які були союзниками Московії, захопили його. Згідно з історією, уперше розказаною західним читачам Вольтером, а потім повтореною іншими, Мазепа потрапив на Лівобережжя внаслідок роману, що закінчився для нього катастрофою. Він нібито став коханцем молодої дружини відомого польського урядовця, який, дізнавшись про це, наказав роздягнути Мазепу та прив’язати його до коня, якого потім випустили в дикий степ. Якщо вірити цій історії, то степовики знайшли Мазепу напівмертвим і потім доглядали, доки він не одужав. Якою б не була правда, запорожці, звичайно, дали поштовх кар’єрі Мазепи в козацьких лавах. Вони відправили свою здобич до гетьмана Івана Самойловича, і той зарахував високоосвіченого старшину, який багато подорожував, до себе на службу.
Мазепа був частиною великої групи козацьких страшин, пересічних козаків, міщан і селян, які переселилися з Правобережжя до контрольованої російським урядом Лівобережної України в останні десятиліття XVII століття. Політична стабільність у регіоні в поєднанні з відносно широкою автономією, наданою Гетьманщині царями, допомогли пожвавити економіку й культурне життя, що, як і за часів Петра Могили, зосереджувалося в Києві, де були митрополичий престол, Києво-Печерський монастир та Київська колегія. Ставши гетьманом, Мазепа зробив усе можливе, щоб сприяти подальшому економічному відродженню Гетьманщини та розквіту її релігійного й культурного життя.
Гетьман Мазепа доручив відновити церкви, що занепали під час довгих козацьких війн. Серед них був Софійський собор, уперше відреставрований П. Могилою, а також Успенський собор і Свято-Троїцька церква в Печерській лаврі — усі належали до архітектурної спадщини Київської Русі. Він також почав будувати нові церкви, у тому числі церкву Різдва Богородиці в Києво-Печерській лаврі й численні церкви в Києві та гетьманській столиці Батурині — місті, розташованому в північно-східному куточку Гетьманщини, біля московського кордону. Більшість церков за межами Печерського монастиря не пережила 1930-х років: бригади підривників знищили їх одна за одною, оскільки більшовики намагалися перетворити Київ на справжню соціалістичну столицю. Але церкви, споруджені в межах монастиря, збудовані Мазепою, як і частина його стін, стоять і досі, як свідки не лише щедрості, а й статків гетьмана. Архітектурний стиль будівель того часу став відомий як козацьке, або мазепинське, бароко.