Синдром листопаду, або Homo Compatiens

Мерзнуть же ж… Майдан обступав мене, оточував, ніби готуючись до штурму і цієї фортеці. Але це було не найстрашніше. Найстрашніше — коли з’явилися перші новини про знайдені у лісосмузі тіла. Чи тіло? Так, тіло, бо другого відпустили, здається… Два мученики — один мертвий, другий живий. Краще бути живим, я так думаю, а ще краще взагалі не ходити туди, де з тебе можуть зробити героя. Брати-росіяни дарма глузують: «Героям сала» — це неправильно, бо героям сала не дістається майже, і про це їм теж треба знати (вони й знають, судячи з усього). Справжні, «трушні» герої, як сказав би сисадмін Толік, врешті-решт гинуть, і їм дістається лише слава, а сало їдять такі, як я, спокійненько собі, на дивані.

Господи, і от почалося — вбивства, а всі запевняли, що в нас так не буде чи буде не так… Що ми ж не араби, ми зовсім інші, як інопланетяни, і у нас все мирно, мирно… Я й не кажу, що однакові. Але десь я це все вже чув. Плітки й новини — не відрізниш — ширилися й про інші трупи. Ні, серед них не було Вамби. З його характерною зовнішністю сумніви розвіялись би одразу, всі провладні видання одразу написали б про захопленого арабського терориста, як мінімум, але якщо так… і якщо я його так і не знайду? Можуть же бути інші, ті, кого просто ще не знайшли, ті, хто не може повернутись додому сам, не може передзвонити єдиному другу…

Ті теплі речі, від сусідки Вамби, я так і не передав. Вони залишились лежати у коридорі безглуздим аморфним клунком, Алла побурчала трохи, як дізналась, що воно і для чого, а ранком — речі зникли. Та чомусь я здався — може, Вамбо справді там? І раптом без цих зниклих речей, що я взяв у наївної бабці, яка, вочевидь, перечитала забагато опозиційної преси, без цих речей Вамбо мерзне там — якщо він живий і просто стоїть десь там, на Майдані, чи живе в наметі, чи ходить додому погрітись іноді. Але там, на Майдані, — раптом йому холодно? Раптом закінчились теплі шкарпетки, а Вамбо — він же генетично не пристосований до морозу! Алла сказала, що я ідіот (так, ідіот, перш за все тому, що поділився з нею цими думками), бо Вамбо ж киянин. Чого йому мерзнути? Навпаки, мабуть, хтось приходить ночувати на його зйомну квартиру. Але я чомусь уже зациклився на цьому. Лежачи в ліжку, думав про те, що хтось нечужий сидить там, біля бочки, але тепла замало, і ногам все одно холодно, і дубіють пальці… Господи! Чи нормальна людина піде на той Майдан? Та на будь-який! Чи вони не розуміють?