Синдром листопаду, або Homo Compatiens
- Автор: Амелина Виктория
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-171-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Синдром листопаду, або Homo Compatiens». Краткое содержание книги:
Я не казав Ахмеду, знав, якщо скажу — син буде у перших рядах. Але наших ключових не попередити не міг — хай знають, хай якось підготують людей, хай жінки лишаться вдома і не йдуть на площу. Ахмед, мабуть, взнав, бо пішов, нічого не сказавши, ще вночі. Які були очі у Лотфії! Я ж сказав їй, що ми нарешті побудемо вдома, бо завтра буде щось зовсім страшне. Навіщо сказав?
Танк їхав на натовп. Я побачив його ще здалеку. І я біг-біг-біг. Я вже не сподівався знайти Ахмеда. Хтось кликав в атаку, і — я знав — Ахмед почує і прийде, і ляже під танк, але ні! Нехай не вони! Нехай я! Бо мені майже шістдесят років. Я якось видерся вперед, зірвав із себе стрічку з кольорами Єгипту — червоний з чорним, як любов із журбою далекої України, а ще білий, колір попередньої революції[14] — я розмахував нею, як прапором. На мене! На мене! У мене є два сини, мені вже можна вмирати. На мене! Мені не буде боляче! Дякую тобі, Костю…
Боляче було мені. І порожньо.
Я сів за комп’ютер, і написав йому у фейсбуку — Тареку абу Валерію чи Тареку абу Ахмеду — однаково. Я написав йому, що поясню Вамбі, чому він зробив так, а не інакше. Я ще не знав, що Вамбо навчиться сам.
Вони так і проходять у літак, у покривалах, винесених співробітниками аеропорту. Вона — юна дівчина, із формами, що встигли звабити інших пасажирів ще до того, як метушливі співробітники винесли чим прикритись. Він — високий смаглявий чоловік, схожий… схожий на вождя якось давнього племені.
Стюардеси показують їм, як користуватися ременями безпеки. Дружини пильнують, щоб чоловіки не оберталися — дівчина зовсім не соромиться, і покривало іноді сповзає вниз, і вождь робить ледве помітний знак рукою, нагадуючи їй про незвичні для племені поняття пристойності. Зрештою йому набридає, він встає, дістає з верхньої полички свій чорний дипломат, витягає з нього білу акуратно складену сорочку і подає супутниці.
— Куке, — каже вона.
— Кеку, — каже він.
Потік пасажирів продовжує іти по салону.
Арабська жінка у фіолетовому з білим хіджабі зупиняється, озирається розгублено, не хоче йти… Вона роздивляється все навколо здивовано, а потім, ніби змирившись із чимось, опускається на найближче вільне місце, дбайливо розправляє на колінах білу блискучу тканину.
— Ви не бачили мого Тарека? — з надією дивиться знизу вгору на красунечку-стюардесу.
— Я перевірю, чи він є у списках пасажирів, мадам…
— Лотфія.
— Ще раз, як ім’я особи, яку ви шукаєте?..
Частина III
Розділ 19. Під знаком спокою
Коли не стало Тарека, а уряд Єгипту здав свої позиції, я закрив ноутбук і підійшов до вікна. Була весна, і не жовте листя, як того далекого дня осені одна тисяча дев’ятсот вісімдесят дев’ятого, а білі пелюстки зі старої груші кружляли у дворі поміж розвішаної білизни і кленів, розцвічених зеленими сердечками новонародженого життя. Я заплющив очі: не може бути, тепер ніхто не вивішує білизну отак, на видноті, не показує сусідам милі простирадла у рожевий горошок чи запрано-голубі квіточки або й просто білі, як оці, — тепер усі вдають, що простирадла в них лише шовкові, вишукані, пропахлі парфумами і довгими непересічними любощами. Розплющив: прості білі простирадла і далі безсоромно теліпалися на вітрі — вітрила посеред яскраво-зеленого моря, такого ж чистого, як чиясь свіжовипрана одежа. Я відчув: це саме те, що потрібно й мені — очиститись. Від непотребу, від зайвих думок. Білим-білим стану, чистим-чистим…
Мій скарб зберігався там, де колись поклала сіру коробочку бабуня. Ні, звичайно, пенал був новий, з темного дерева, замовлений у солідній фірмі, але стояв на тому самому місці. Я покрутив кульку в руках — спасительку від усіх моїх бід (чи то не моїх?), білу малесеньку кульку.
Певно, потрібно запити склянкою води. І вірити, вірити, вірити — доки не подіє. Я заклав кульку подалі, аж під горло, щоб точно, щоб гарантовано. Ковтнув кілька разів, але вона наче застрягла.
І я запанікував — може, не варто було?
Спробував два пальці — ніколи в мене цей трюк не виходив! Лиш неприємно, а нічого назад не йде. Господи! Я метушився по квартирі, як поранений звір. Спасіння застрягло в гортані і не проходить, і болить всередині, і страшно, ніби втрачаєш щось, хоча ж навпаки мав би набувати — набувати нормальності, чистоти, радості врештірешт.
14
Прапор Єгипту становить собою смуги червоного, білого і чорного кольорів. Білий символізує революцію 1952 року, яка без кровопролиття поклала край монархії у Єгипті.