Мене називають Червоний

Я з головою поринула у свою мрію, аж стало трохи млосно, і вже уявляла, як у ці миті Кара заворожено й пристрасно дивиться на мої великі груди, а не на зображення шайтана, котре показує йому батько. Кара, наче п'яний, прикипів поглядом не тільки до моїх грудей, а до всього мого тіла, шиї, волосся. Я страшенно йому подобаюся, адже ж він говорить мені ті чарівні слова, які не наважувався вимовити в юності, з його обличчя видно, що він уражений моєю гордістю, вихованням, поведінкою, тим, як я терпляче й мужньо чекаю свого чоловіка, вражений вишуканістю мого листа.

На якусь хвилину мене охопив гнів на батька. Він готовий кувати лихо, аби я не вийшла вдруге заміж. Я сита по горло його обожнюванням європейських малярів, ілюстраціями, які він змушує робити своїх майстрів, та спогадами про Венецію.

Я знову заплющила очі, і — о мій Аллаху! Це сталося поза мною, — уявляла себе з Карою в таких райських утіхах, що мені здалося, ніби він — тут, біля мене в темряві. Кара обіймав мене ззаду й цілував мої потилицю, шию, вуха. Від нього струменіла сила. Він міцний, великий і дужий, опираючись на нього, я відчуваю себе немов за кам'яною стіною. Мені лоскітно в потилицю, пипки набубнявіли. Мої очі заплющені, я в пітьмі, а воно в нього здоровенне й торкається до мене. Все було, як насправді, — я аж обернулася. Цікаво: яке воно в Кари?

Інколи я бачу уві сні, як мій чоловік показує мені своє, й воно в нього болить. Мені сниться, що чоловік, пронизаний списами й стрілами перських вояків, повзе, стікаючи кров'ю. Від нього до мене зовсім близько, але між нами — глибока річка. Чоловік мучиться на тому березі від ран, гукає мене, а його прутень виростає в мене на очах. Якщо молода грузинка в бані, якій підтакували старі карги, не обманює, то в мого чоловіка він не дуже великий. У Кари — набагато більший? Невже справді такий здоровенний, як я вчора бачила, коли він у нього встав? Без сумніву. Ще не зможе ввійти або буде дуже боляче, — острахнулася я.

— Мамо, Шевкет мене зачіпає!

Я покинула свій темний закуток і мовчки пройшла у кімнату навпроти, дістала зі скрині безрукавку з червоного сукна й одягла. Хлопчаки повмощувалися на моєму ліжку й, репетуючи, тузилися.

— Чи ж я вас не просила не галасувати, коли Кара в гостях?

— Мамо, а нащо ти вдягла свою червону безрукавку? — запитав Шевкет.

— Та ж, мамо, Шевкет не дає мені спокою, — не вгавав Орхан.

— Хіба я тобі не заборонила лізти до нього? А це що за гидота?

Скраю на матраці лежав якийсь шматок смердючої шкіри.

— То Шевкет із вулиці притягнув.

— Негайно віднесіть його туди, звідки принесли.

— Шевкет хай несе.

— Негайно!

Я розсерджено прикусила краєчок губи — це було їм засторогою, що ще трохи — й відлупцюю. Налякавшись, хлопчаки втекли. Скоро прибіжать, дасть Бог, не застудяться.

З-поміж усіх малярів я вподобала Кару, адже ж він найбільше мене любить і я знаю його душу. Діставши калям, я одним махом написала: «Гаразд, ми зустрінемося з тобою в домі повішеного єврея перед вечірнім азаном. Якомога швидше закінчи батькову книгу».