Слово після страти

Крім того, з метою збереження таємниці, в’язнів, що вже працювали в зондеркоманді, не можна було використовувати на інших роботах. З другого боку, те, що в’язні довго засиджувалися з зондеркоманді, не могло не викликати тривоги в есесівців. Люди вивчали одна одного, згуртовувалися і через це ставали небезпечними.

Влітку 1944 року несподівано надійшов наказ ліквідувати дезинфекційну станцію в Освенцімі-І, Вікна її замурували, а для чого — ніхто не знав. Тим часом із зондеркоманди Біркенау відібрали триста в’язнів, привезли в згадане приміщення дезинфекційної станції й отруїли газом, після чого трупи одвезли назад у Біркенау. Всю операцію вже обслуговували не зондеркомандівці, а есесівці. В такий спосіб вони трохи ослабили зондеркоманду, якої почали побоюватися.

Невдовзі начальника всіх крематоріїв, есесівця Молла, перевели в табір Блехгамер, а потім у Равенсбрюк. На його місце призначили Буша. Попервах той ніяк не міг звикнути до своєї катівської служби: докори сумління він заливав горілкою і безпробудно пиячив. Щоправда, згодом Буш не менш ревно, ніж його попередник, виконував вказівки Гіммлера, однак колишнього порядку і залізної дисципліни в зондеркоманді вже не було. Підпільники, які пильно стежили за переміщенням есесівців, не поминули нагоди скористатися з цього.

Катівська робота, жорстоке поводження з боку есесівців і усвідомлення своєї неминучої загибелі, — усе це спонукало зондеркомандівців учинити збройний виступ. Про це вони сповістили керівництво руху Опору центрального Освенціму. Годі вирішили підняти загальне повстання. Відповідно розробили план виступу. Першого удару мали завдати зондеркомандівці. Їм відводилася роль детонатора. Саме розташування крематоріїв Біркенау, їхня віддаленість від есесівського містечка, чисельність і рішучість тамтешніх в’язнів, їхня бойова готовність і згуртованість — усе враховувалося при розробці плану повстання. Отже, зондеркомандівці, які були співучасниками страхітливого злочину, добровільно взяли на себе несподівану місію визволення тих, хто ще залишився живий.

На перший погляд може здатися, що в цьому є якась кричуща суперечність: кати повстають, щоб визволити себе і свої жертви. Та річ у тому, що негідники, які добровільно завербувалися в зондеркоманду, заробляли собі хліб ціною страхітливих злочинів і мріяли вижити на кістках мільйонів, як і Камінський, згодом побачили, що за вчинені злочини доведеться розплачуватись. Це й спонукало їх пристати до руху Опору. Їм уже втрачати було нічого, вони добре знали, що за будь-яких обставин їх чекає смерть. Цілком зрозуміло, що керівництво руху Опору не могло відмовитись від будь-якої допомоги, навіть допомоги зондеркомандівців.

Їх озброїли гранатами, вибухівкою, ножицями для перерізування колючого дроту і наказали ждати сигналу. Самостійно виступити дозволялося лише в разі безпосередньої загрози знищення. Та непередбачені обставини прискорили розвиток подій.

Вранці 7 жовтня 1944 року підпільникам, які працювали в центральній шрайштубі (головній канцелярії), а також в есесівських казармах, стало відомо, що прийшов наказ найближчими днями ліквідувати зондеркоманду. Цю звістку одразу ж передали в зондеркоманду. Її приніс в’язень Л. Вербель. Негайно зібрався штаб групи. Неждано в приміщення, де засідав штаб, ввійшов капо. Він дещо почув і збагнув, що тут пахне смаленим. Цей тупоголовий бандюга, який звик, що йому беззастережно корилися, накинувся на в’язнів з криком та погрозами. Його схопили і живцем кинули в палаючу піч. Після цього відкопали сховану зброю, роззброїли і знищили есесівців, котрі були на території крематорію, підпалили крематорій і зайняли оборону в лісочку за крематорієм.

Про початок повстання негайно сповістили зондеркоманди інших крематоріїв. В’язні зондеркоманди другого крематорію також піднялися на збройну боротьбу. В’язень Л. Г. Панець із Любліна обеззброїв есесівця і кинув його в піч крематорію. Частина повсталих відкрили стрілянину по сторожових вишках, а всі інші, перерізавши колючий дріт, подалися в напрямі Буди.

Озброєних до зубів есесівців підняли по тривозі й кинули на машинах та мотоциклах до місця подій. Есесівці оточили крематорій, зосередивши головні сили проти ліска, де окопалася основна група повсталих. Крематорій палав [50] . Уздовж огорожі з колючого дроту есесівці вели шалений кулеметний вогонь. Лише одній групі повсталих удалося вбити з десяток есесівців і вирватися з вогненного кільця. Вони втекли в напрямі Вісли, залишивши на полі бою кілька десятків убитих і поранених. Кати наздогнали їх у районі Райско, за 10—12 кілометрів од Біркенау. Втікачі забарикадувалися в сараї лісника. Підпаливши сарай, есесівці перестріляли всіх.