Слово після страти

Вдавшись до відомої тактики «розділяй і владарюй», гітлерівці вирішили підкупити окремі групи військовополонених і нацькувати їх на інших в’язнів. Так у 1942 році вони відібрали сто чоловік радянських солдатів та офіцерів і поставили їх у привілейоване становище: добре годували, на роботу посилали виключно на продовольчі склади. Згодом, коли гітлерівцям здалося, що привілейовані вже досить приручені, вони почали посилати їх самих, без конвою, на пошуки втікачів, певна річ, у межах великої зони оцеплення.

Одного разу, коли «привілейовані» шукали втікача на самій межі зовнішнього кільця великої загороди, вони несподівано перекинули сторожову вишку разом з есесівцями, які там були, убили їх і, забравши зброю, втекли. Втекли, як то кажуть, з кінцями, бо ні живих, ні мертвих із цієї групи в табір не привозили. У ті часи кожного спійманого втікача в науку й на острах іншим обов’язково вішали перед строєм в’язнів. Німці суворо дотримувалися цього правила і вішали навіть убитих.

Опікшись раз, есесівці надалі не робили подібних експериментів. Більше того, жодного із радянських військовополонених вони не ставили потім на будь-яку промінентну посаду.

Відчайдушна втеча групи радянських військовополонених мала величезний розголос у таборі. Вона підбадьорила в’язнів, зміцнила в них волю і рішучість боротися з катами. Після цього втечі з Освенціму почастішали.

З метою залякати в’язнів, відбити в них охоту до втечі і переконати їх, що це справа абсолютно неможлива, адміністрація табору не раз вдавалася до хитромудрих викрутів: якщо втікача не вдавалося спіймати, есесівці хапали першого-ліпшого в’язня і спотворювали його так, що навіть ті, хто добре знав убитого, не впізнавали його. Після цього труп клали біля воріт, де проходили арбайтскоманди, або ж вішали на очах у всіх, оголошуючи при цьому, що повішений і є тим гефтлінгом, який зробив спробу втекти. Містифікацію одразу ж встановлювали підпільники, які працювали в центральних канцеляріях, зокрема у відділі обліку. Про цей дешевий фокус із підтасовкою в’язня невдовзі дізнавалися всі в таборі, та есесівці і далі вдавалися до нього, демонструючи трупи нібито «спійманих утікачів».

Попервах радянські військовополонені трималися в таборі осібно, були дуже обережні. Це пояснювалося тим, що серед них були вищі офіцери і крупні політпрацівники, прізвища яких зберігалися в таємниці.

Першими зблизилися з радянськими людьми і встановили з ними контакт чеські підпільники. Спершу вони навіть подумати не могли, що один із полонених, літній чоловік, який підмітав у таборі бруківку, був генералом Червоної Армії і керував таємною організацією військовополонених.

Як відомо, деякий час в Освенцімі був і легендарний генерал Карбишев — взірець нездоланності і мужності.

Після війни були знайдені документи, які не тільки викривають людожерські плани нацистів щодо радянських військовополонених, але й показують, як їх боялася гітлерівська злочинна верхівка. І недаремно боялася. Для цього у фашистів були всі підстави. Як видно із численних свідчень колишніх в’язнів Освенціму й інших німецьких концтаборів, радянські військовополонені були в таборах наймужнішими, найпослідовнішими борцями проти фашизму. Вони завоювали цю репутацію своєю згуртованістю й героїзмом, своєю відданістю Батьківщині. В найважчі для нашої країни 1941 і

1942 роки вони не припиняли боротьби з фашизмом. Ось чому гітлерівці так нещадно розправлялися з ними, ось чому їх знищували «позачергово», або, як любили говорити фашистські суєслови, «піддавали особливій обробці». Масові страти військовополонених влаштовувалися за наказом Головного управління імперської безпеки. У першу чергу знищували командирів, політпрацівників, комуністів і комсомольців. Їх виявляли спеціально заслані в табори агенти з числа колишніх білогвардійців.

Провадячи операції по масовому знищенню радянських військовополонених, есесівці керувалися спеціальними секретними інструкціями, складеними відповідно до директивних вказівок Гітлера про те, що до радянських солдатів і офіцерів слід ставитись не як до звичайних полонених, а як до особливо небезпечних ворогів Третього рейху.

Освенцімське антифашистське підпілля зароджувалося з перших днів створення табору, тобто починаючи з 1940 року. Воно мужніло й набирало сили в надзвичайно складних умовах. Підпільні групи були в кожному блоці, в кожній арбайтскоманді, але вони були вузьконаціональні і надто роз’єднані, бо з самого початку створювалися як земляцтва. У цьому полягала слабкість початкового періоду руху Опору — періоду становлення. Через постійну циркуляцію в’язнів і величезну смертність багато груп, не встигнувши виникнути, розпадалися, припиняли своє існування. Певна річ, що такі групи не могли ставити перед собою великих завдань. Справедливо розподілити баланду, допомогти хворому або виснаженому в’язневі, захистити його від сваволі зелених, добути і поширити правдиву інформацію про становище на фронтах, дістати продукти — такі обмежені завдання ставили вони перед собою. Німецькі політичні в’язні мали свої групи, чи, правильніше сказати, земляцтва, поляки — свої, чехи — свої, французи — свої і так далі.