Переслідуваний
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Переводчик: Віктор Ружицький
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Переслідуваний». Краткое содержание книги:
Амелія писнула — тихенько, жалюгідно.
Річардс знову загримотів:
— Це казка для дурнів, чоловічку. Динакор можна купити мало не на кожному розі, якщо маєш гроші. І я купив. На гроші дирекції розважальних телепрограм. У тебе залишилось вісімдесят шість хвилин.
— Не буде діла.
— Маккоуне!
— Слухаю.
— Я відпускаю жінку зараз же. Вона бачила в мене того "Чорного ірландця". — Амелія дивилася на нього, заціпенівши від жаху.— А ви тим часом поворушіться. Залишилось вісімдесят п'ять хвилин. Я не лякаю тебе, дурню божий, але від однієї кулі ми можемо всі злетіти на місяць.
— Що? — прошепотіла жінка. За її роззявленим від крайнього подиву ротом майже не було видно обличчя. — Невже ви гадаєте, що я задля вас брехатиму?
— Якщо ви цього не зробите, мені — каюк. Я й поранений, і поламаний, і ледве тямлю, що кажу, але, так чи так, я знаю, що це найкращий вихід. А тепер слухайте: динакор — білий, твердий, масний на дотик. Він...
— Ні, ні! Ні! — Жінка затулила вуха руками.
— Він нагадує брусок мила "Айворі". Але набагато твердіший. А тепер я опишу вам кільце детонатора...
Жінка заплакала.
— Я не можу, невже ви не розумієте? Я маю громадські обов'язки. Маю сумління. Я...
— Ага, ті здогадаються, що ви брешете? — сухо мовив Річардс. — Але не бійтесь. Бо якщо допоможете мені, ті відступлять. І я полечу, як птах.
— Я не можу!
— Річардсе! Відпусти жінку!
— Кільце детонатора виготовлене із золота,— провадив він. — Діаметр — близько двох дюймів. Воно схоже на кільце для ключів, тільки ключів там немає. До нього припасований тоненький стрижень, наче кулькова ручка, із спусковим механізмом фірми "Дженерал атомікс". Механізм нагадує гумку на олівці.
Амелія хиталася взад і вперед, стиха постогнуючи. Вона вхопилася руками за щоки і м'яла їх так, наче місила тісто.
— Я сказав їм, що витяг детонатора наполовину. Отже, ви мали б побачити маленьку позначку над самою поверхнею "Чорного ірландця". Зрозуміло?
Жінка лише плакала, стогнала та хиталася.
— Певно, що зрозуміло,— сказав Річардс лагідно. — Ти в нас тямуща дівчина, еге?
— Я не стану брехати,— відповіла вона.
— А якщо спитають іще про щось — ти нічого не знаєш. Нічого не бачила. З переляку. Лише одне помітила: я тримав у руці те кільце від першого поліційного поста. Ти не знала, що воно таке, але бачила його у мене в руці.
— Краще вбийте мене.
— Ну, виходь,— сказав Річардс.
Жінка подивилася на нього, губи її сіпались, в очах була чорна безодня. Гарненької самовпевненої дамочки в розкішних окулярах більше не існувало. "Цікаво, чи стане вона коли-небудь такою, як була",— подумав Річардс. Він не був певен цього. Повністю їй уже не відродитись.
— Іди,— сказав він. — Іди. Іди.
— Я... я... О Боже...
Амелія порвалася до дверцят і мало не випала з машини. Тоді відразу підхопилась на ноги й побігла. Волосся її розвівалося, в цю мить жінка була прекрасна, мов богиня, а наступної миті вже поринула в міріади холодних фотоспалахів.
Скинулись карабіни й тут же опустились — юрба поглинула Амелію. Річардс ризикнув виглянути крізь ліве вікно, але нічого не побачив. Він знову скулився на сидінні, позирнув на годинник і став чекати кінця.
Червона секундна стрілка на годиннику зробила два оберти. Ще два. Ще два.
— Річардсе!
Він підніс гучномовця до уст.
— Сімдесят дев'ять хвилин, Маккоуне!
Грати до кінця — ось єдиний спосіб підтримувати цю гру. Аж до тієї хвилини, коли Маккоун накаже стріляти. Все скінчиться швидко. Та й яке це, в біса, має значення?
Після вимушеної паузи, що тривала цілу вічність, почулося:
— Нам потрібен час. Принаймні три години. На цьому полі немає ні "Локхіда", ні "Дельти". Доведеться пригнати сюди літака.
Відважилась-таки. О, неймовірна великодушність. Ця жінка заглянула в безодню, а потім пройшла над нею. Без підстраховки. Без надії на вороття. Неймовірно.
Звичайно, вони не повірили їй. Це їхня робота — нікому й нічому не вірити. Зараз вони, мабуть, квапливо ведуть її в окрему кімнату, де вже чекають найкращі слідчі. Тільки-но приведуть, почнуться нескінченні запитання: "Звичайно, ви схвильовані, місіс Вільямс, але для протоколу... Чи не могли би ви ще раз повернутися до... Нас спантеличила одна невеличка деталь... Ви впевнені, що це було саме так, а не навпаки?.. Звідки вам відомо?.. Чому?.. Й що він сказав?.."
Отже, їм важливо виграти час. Морочити цьому Річардсові голову, виправдовуючись то тим, то тим. Проблема з пальним — нам потрібен час. В аеропорту зараз немає екіпажів — нам потрібен час. Над злітною смугою нуль сім з'явилося летюче блюдце — нам потрібен час. До того ж, ми ще не зламали її. Вона ще не зізналася в тому, що твоя "надпотужна вибухівка" — не що інше, як жіноча сумочка із штучної крокодилячої шкіри, напхана паперовими серветками, дрібними грошима, косметикою та кредитними картками. Нам потрібен час.