Переслідуваний

— Авжеж, авжеж,— промовив Річардс, приречено всміхаючись.

Маккоун кліпнув очима.

— Отже, як бачите...

Річардс здригнувся. Цей чоловік гіпнотизує його. Хвилини збігають, а тим часом із Бостона вже летить вертоліт з трьома ампулами такого наркотика, що розв'яже язика будь-кому (якщо Маккоун каже — сорок хвилин, то йдеться про двадцять), а він стоїть отут і слухає дешеву патріотичну пісеньку. Господи, цей Маккоун — таки справді монстр.

— Слухай, чоловічку, що я тобі скажу,— різко перебив Маккоуна Річардс. — Я багато не говоритиму. Після уколу вона заспіває тієї самої, що й співала. Попереджую — вибухівка в мене. Дійшло? — І, дивлячись просто в очі Маккоунові, Річардс пішов на нього. — Прощавай, засранцю.

Маккоун відступив. Минаючи його, Річардс навіть не озирнувся, хоча вони тернулися рукавами.

— І ще одне застереження. Мені пояснили, що коли видно позначку "три", то кільце витягнуте наполовину. А я зупинився десь на двох з половиною.

Він із задоволенням почув пришвидшений віддих Маккоуна.

— Річардсе!

Річардс озирнувсь аж із трапа: Маккоун дивився на нього знизу вгору, поблискуючи позолоченими окулярами.

— Якщо ти полетиш, ми зіб'ємо літака ракетою. А народові буде сказано, що в Річардса здали нерви й він смикнув за кільце. Хай йому земля пером.

— Ти цього не зробиш.

— Не зроблю?

Річардс посміхнувсь і вирішив дещо пояснити.

— Ми летітимемо дуже низько, над густозаселеними районами. Якщо де дванадцяти баків пального додати ще й "Чорного ірландця", то неважко здогадатися, як воно бабахне. Забагато шуму. Ти пішов би на це, якби знав, що все тобі зійде з рук, а так — нічого не вийде. — Річардс помовчав. — Ти такий тямовитий. Парашута дія мене часом не припас?

— Ну звісно,— спокійно відповів Маккоун. — Він у передньому пасажирському салоні. Старий трюк, містере Річардс. А може, ви ще щось затіваєте?

— Я певен, що в тебе вистачило розуму не псувати парашута.

— Звичайно. Це було б білими нитками шито. А ти підірвеш свою пластикову бомбу перед самим стрибком, я так розумію. Ефектний вибух у повітрі.

— До побачення, чоловічку.

— До побачення містере Річардс. Bon voyage. — Він хехекнув. — Ви таки заслуговуєте на відвертість. Отже я відкрию вам ще одну карту. Лише одну. Перш ніж уживати заходів, ми зачекаємо, поки привезуть каногін. Щодо ракети, то маєте цілковиту рацію. Поки що це просто блеф. Оголошуй масть і підвищуй ставку, еге? Але я можу дозволити собі трохи зачекати. Я, бачте, ніколи не помиляюсь. Ніколи. І я знаю, що ви нас просто залякуєте. Отже, ми можемо дозволити собі почекати. Одначе, я вас затримую? 'Уоіг2, містере Річардс. — Він помахав рукою.

— До скорого,— пробурмотів Річардс так, щоб Маккоун не почув його. І ошкірився.