Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Нічого.
Вісім років.
Ще вісім років.
Карти лягли, показуючи незрозумілі навіть Поліні Стефанівні зміни в її найближчому житті. Хай би так і було. Втім, картинки з мастями не оцінять усіх її теперішніх та найближчих перспектив. Тож особливих змін Лариса, признатися, не чекала. Взяла до уваги слова старшої приятельки лише з ввічливості, зважаючи на самотність Стефанівни та потреби в рівному спілкуванні.
Чесно кажучи, Ларису більше зачепила розказана бібліотекаркою історія. Саме її вона, дружина офіцера НКВС, чудово зрозуміла. Й відзвітувала собі в повній мірі, чого саме, вірніше — кого саме бояться люди в Сатанові, коли стараються не надто розводитися про лиховісні хижацькі напади.
Але це зовсім не означало, що пізно ввечері слід ходити самій.
Без остороги.
Лариса знову запахнула щільніше шаль, притримуючи краї, та ще прискорилася.
Щоб зрізати кут та швидше дійти до будинку Липських, так чи інакше треба дістатися старої брами. З того місця шляхи розходилися в будь–який зручний для того, хто йде, бік. Лариса вже подумки будувала звичний для себе маршрут. Коли повернула й попереду забовваніли серед клаптів туману залишки муру, заспокоїлася.
Нічого не сталося.
Та й не станеться.
Не буває вовкулаків.
Стояла можлива тільки ранньої осені тиша. Над старою брамою крізь туман проглядався місяць.
Давній мур був уже зовсім поруч, із правої сторони. Порівнявшись, мимоволі повела плечима. Та дівчина, з лікарні, загинула, кажуть, десь тут. Ще щільніше, наскільки це було можливо, загорнувшись у шаль, Лариса, подумавши мить, перекинула її з плечей на голову, на манер хустки, різким жестом запахнула. Навіть на мить заплющила очі, аби не дивитися в той бік.
Крок.
Крок.
Ще крок.
Ще.
Нарешті моторошне, хай знайоме місце, лишилося за спиною. Можна полегшено зітхнути.
Немов у відповідь на ці думки ззаду вчувся рух. Не здалося — хтось, виринувши з кавово–молочних сутінок, не дуже криючись, біг за нею.
Тяжке хрипке дихання.
Звір.
Ні.
Крига страху скувала миттєво. Голова розуміла — треба чимдуж тікати. Ноги ж не слухалися, ніби примерзли до землі.
Далі все відбулося не з нею.
Ось він за спиною. Незнайомий запах. Не тварина… але й не людина… Чи може…
Треба кричати. Почують, порятують, люди кругом. Не так близько, але — кругом.
Пізно.
Міцні обійми–лещата. Запізніла спроба крикнути.
Жорстка — долоня, лапа? — запечатала рота.
Спробувала вкусити, на рефлексі. А потім її стиснули, нахилили, потягнули.
Лиш тоді зомліла.
Розділ шостий
Полювання
Вони виїхали з Кам'янця–Подільського ще завидно. Завернули з дороги в ліс. Заглибилися, ховаючи полуторку між деревами, й почали чекати вечора.
Можна було робити інакше. Та Жора Теплий мав свій розрахунок. Будь–яку машину на виїзді чи в'їзді перевіряють. Він та його люди мали сумнівні документи. Але вдень, коли транспорту рясніше, чергові на постах не дуже прискіпливі. Адже за кожною машиною суне наступна, а то й невеличка колона. Всі квапляться, сигналять, нерви електризують повітря. Зв'язуватися з цією публікою більше часу, ніж є на те потреби, нікому не хочеться.
У їхньому кузові, крім трьох автоматників, нікого й нічого не було. Печатка на маршрутному листку несправжня, саморобна, до того ж виконана не дуже якісно, бо фармазон поспішав. Зате сам папірець справжнісінький. А те, що блакитний кругляк у правому нижньому кутку трошки розмазаний, не чіткий та закриває підпис відповідальної особи, — явище для військового часу звичне.
Отже, без особливих перешкод можна було, за логікою парадоксу, проскочити лише вдень. Причому — в другій його половині, коли вартові на постах встигнуть заморитися зранку. Справедливо припустивши, що хлопці стоять голодні, Теплий розпорядився прихопити з собою хліба, сала та цибулі, яку сам старанно облушпинив. Уже на пропускному пункті особисто пригостив солдата, той глянув на офіцера, не набагато старшого від себе, отримав мовчазне добро, після чого полуторку вже не затримували — ззаду наближалася машина з вантажем.
Голуб трусився в кузові поруч із ще двома перевдягненими бандитами. Один, міцний, з надрізаною мочкою вуха, носив прізвисько Бугай. За іронією долі, воно збігалося зі справжнім прізвищем — Семен Бугай, колишній працівник кущової поліції зі Старокостянтинова, а до того, як записався в поліцаї — квартирний злодій. Його випустили взимку сорок першого. Сидів за вбивство: господиня, до якої вломився, повернулася раніше, ніж Бугай передбачив, довелося вдарити кухонним ножем, прориваючись до дверей. Відбитків на руків'ї не знищив. За ними й вирахували, пов'язали наступного ж вечора, п'яного, мов швець. Коли взяли, жінка ще трималася за життя, і Бугай признався — вперше в житті тоді спробував помолитися Богу, аби вижила. Нічого не вийшло, померла в муках, рана не сумісна з життям, й так задовго трималася. Тому розкрутили по повній, на ненавмисне вбивство. Свідомо забирати людські життя Семен Бугай на прізвисько Бугай приладився вже в поліції.