Кладовище домашніх тварин
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-9653-7
- Переводчик: Анатолій Пітик
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Кладовище домашніх тварин». Краткое содержание книги:
— Гаразд, — мовив Луїс. — Якщо ви кажете, що так і було, то так воно й було.
— Чи був кіт твоєї дочки мертвим?
— Я був переконаний, що так, — відповів Луїс.
— Тобі ж краще знати. Ти лікар.
— Ви кажете це, наче «тобі ж краще знати, Луїсе, ти ж Бог». От тільки я не Бог. А там було темно.
— Звісно ж, там було темно. От тіко його голова безпорадно звисала зі зламаної шиї, а коли ти намагався підняти його, то він примерз до землі, Луїсе, — звук був такий, наче ти скотч від аркушу відривав. З живими так не буває. Ти перестанеш гріти лід своїм тілом лиш тоді, коли вмреш.
У сусідній кімнаті годинник пробив десяту тридцять.
— А що сказав ваш батько, коли повернувся й побачив пса?
— Я чекав батька на доріжці біля нашої хати, перебираючи брудні камінці. Я почувався, як завжди в тих випадках, коли накоїв капостей. І готувався дістати прочуханки. Він зайшов у двір близько восьмої вечора, у своєму комбінезоні й кашкеті. Ти, мо’, бачив такі.
Луїс кивнув і позіхнув, затуливши рота долонею.
— Еге ж, уже пізно, — мовив Джад. — Треба кінчати.
— Ні, ще не пізно, — заперечив Луїс. — Я просто трішки пива перебрав. Джаде, продовжуйте. Я хочу це почути.
— У тата була бляшанка з-під сала, у якій він брав з собою обід. От він заходить у ворота, розмахує порожньою бляшанкою і щось собі насвистує. Уже сутеніло, але навіть у тьмяному світлі він роздивився мене. «Джадкінсе, привіт! — гукнув він звичним тоном. — А де твій…»
І тут із темряви вийшов Спот. Він не біг до тата з усіх лап, як раніше, радіючи, що бачить його. Пес спокійно йшов, поволі розмахуючи хвостом, а тато випустив з рук бляшанку і відступився. Ні, він не тікав, та продовжував задкувати, поки не вперся спиною в паркан. Коли пес стрибнув на нього, тато схопив його за лапки й утримував на відстані — як ручки дами, з якою ти збираєшся танцювати пристойний танець. Він довго дивився на Спота, а потім на мене і сказав лише: «Його тре’ помити. Він тхне землею, в якій ти його поховав». А потім зайшов до будинку.
— І що ж ви робили? — запитав Луїс.
— Ще раз вимив його. Він знову просто сидів у балії і ніяк не реагував. А коли я зайшов у будинок, мама вже пішла спати, хоча ще не було й дев’ятої. Тато сказав: «Джадкінсе, маю до тя’ розмову». Я сів біля нього, і вперше за все життя він говорив зі мною, як із дорослим чоловіком. Як зараз пам’ятаю: кімната повнилася пахощами жимолості й диких троянд. — Джад Крендал зітхнув. — Я завше хтів, щоб він розмовляв зі мною саме так. Але нічого хорошого в цьому не було. Увесь сьогоднішній вечір, Луїсе, мене переслідує враження, що я дивлюся на себе самого в дзеркалі, в якому видиться інше дзеркало. І нема кінця-краю цій чудернацькій галереї свічад. Це, мо’, знову як із розмовами про секс.
— Ваш батько все зрозумів.
— Звісно. «Джаде, хто тебе туди відвів?» — запитав він. І я все йому розповів. Він лише кивнув, наче й так здогадувався. Як я потім взнав, у ті часи в Ладлоу чи то шестеро, чи то осьмеро людей знали про те кладовище. Та тільки Стенні Б. був достатньо знавіснілий, аби піти туди.
— Джаде, а ви не запитували тата, чому він сам не відвів вас туди?
— Питався, — зітхнув Джад. — Під час тієї довгої розмови я питався про це. Та він відповів, що то лихе місце. Воно ніколи не приносило добра ні самим мертвим тваринам, ні людям, котрі їх любили. Він запитав у мене, чи любитиму я Спота таким, як він став. І знаєш, Луїсе, я не одразу зміг відповісти. Важливо, щоб я розповів тобі про свої почуття, бо рано чи пізно ти запитаєш у мене, чому я повів тебе туди з котом твоєї дочки, якщо то не дуже ловка справа. Чи не так?
Луїс кивнув. А як же поставиться Еллі до Черча після повернення?
Це весь час турбувало його під час гри в рокетбол зі Стівом Мастертоном.
— Мо’, я зробив так тому, що дітям потрібно знати, що іноді ліпше прийняти смерть, — напружено мовив Джад. — Твоя Еллі цього не знає. Мо’, тому, що і твоя дружина не завжди се розуміє. Скажи мені у вічі, що то не так, — і я облишу це питання.
Луїс розкрив рота, та потім закрив.
А Джад продовжував говорити далі, тепер уже значно повільніше, неначе вони перестрибували з купини на купину на Болоті маленького бога.
— Я роками бачу, як таке трапляється, — озвався старий. — Гадаю, я вже розповідав тобі про бугая Лестера Моргана, бугая-чемпіона на прізвисько Генретті. Ідіотське ім’я для бугая, як гадаєш?
Той скопитився від якоїсь виразки, і Лестер тягнув його аж туди на санях. Як він преліз через бурелом — гадки не маю, та кажуть, що, коли ти дуже хочеш це зробити, можливо все. Особливо коли це стосується індіанського могильника.