Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Рис. 16. Чорнолощений ліпний посуд з могильника зарубинецької культури. Козаровичі.

Всього ж на території України відомо близько 50 місцезнаходжень черняхівських гончарних майстерень, здебільшого горнів[267]. Найкраще збереглися залишки майстерні в Журавці Ольшанській на Черкащині, де знайдено запаси глини на різних стадіях приготування та робоче місце гончара. Випалювали посуд у двокамерних горнах у відновному (редукційному) режимі при зменшеному доступі кисню, тому вироби набували кольорів від світло-сивого до чорного.

Із майстерень гончарів, що належали до черняхівської культури, виходили кухонні горщики та глеки, великі, до метра заввишки, піфоси — посудини для зберігання продуктів. Дуже різноманітний столовий посуд: миски, глечики, кухлі, келихи, триручні вази. Багатство форм зумовлено переплетінням у керамічному комплексі черняхівської культури традицій провінційно-римської та інших культур[268]. Столові посудини прикрашалися різними орнаментами та зображеннями, які мали не тільки естетичний, але й магічний зміст. Деякі екземпляри являють собою справжні витвори декоративного мистецтва.

У середині І тис. н. е. внаслідок розпаду Римської імперії та подій великого переселення народів відбувається загальна варваризація населення Європи, в тому числі й на території сучасної України. На поселеннях нових ранньослов’янських культур у V ст. ще трапляються окремі уламки гончарної кераміки черняхівського типу, пізніше вона зникає зовсім. Посуд ліпили з глини ручним способом і випалювали в хатніх печах або на вогнищах. Величезну його масу становлять горщики висотою 10—30 см. Різним племінним групам слов’ян, що належали до празької, пеньківської, колочинської культур, притаманні особливі типи цих посудин[269]. Крім того, в ужитку були корчаги висотою 40—60 см, сковорідки, диски, мініатюрні посудинки. Цей набір однаково характерний для всіх трьох ранньослов’янських культур.

Відродження гончарного ремесла у Південно-Східній Європі пов’язане з аланами та болгарами — народами Хозарського каганату (салтово-маяцька культура). Один із виробничих центрів діяв у VII — на початку VІII ст. у балці Канцерка між Дніпропетровськом і Запоріжжям. Тут розкопано залишки 12 майстерень, випалювальні горни, запаси сировини, житлові та господарчі споруди. Майстерні спеціалізувалися в основному на виробництві великих водоносних глеків та корчаг, а також столового та кухонного посуду. Салтівські майстерні відомі також на Дону, Сіверському Дінці (с. Підгаївка), біля дельти Дунаю (с. Багате).

У VIII ст. під впливом сусідів гончарне ремесло розвивається у слов’ян дніпровського Лівобережжя. На поселеннях волинцевської культури уламки посуду, виготовленого на колі, становлять 5—10%, на Битицькому городищі сягають 56%. Для волинцевських горщиків, мископодібних посудин та кухлів характерне лощения по всій поверхні та орнамент з лощених або врізних ліній.

Правобережні слов’яни, що належали до культури Луки-Райковецької починають застосовувати гончарне коло у IX ст. На верстаті тут вироблялися тільки горщики, часто прикрашені багаторядним орнаментом. На поселеннях гончарні, уламки становлять від 5 до 20% керамічного матеріалу. Біля с. Хрінівка Іллінецького району Вінницької обл. досліджено дві майстерні із залишками такого посуду.

Ліпні горщики в культурах VIII—X ст. за формою здебільшого близькі до гончарних. Часто по вінчику вони прикрашалися пальцевими вдавленнями або защипами. Для роменської культури характерний мотузковий орнамент, зроблений паличкою, на яку намотувався мотузок. Ліпний посуд прикрашався також круглим штампом, наколами, іноді лінійно-хвилястим декором, більш характерним для гончарних виробів. Крім горщиків, серед слов’янської ліпної кераміки VIII—X ст. трапляються миски з відігнутими вінцями або конічні, в тому числі миски-цідилки з отворами для виготовлення сиру. Для випікання коржів або млинців призначалися сковорідки різного розміру (діаметр до 30 см) з більш або менш вираженим бортиком. Іноді на дні був прокреслений хрест, що відбивався на продукті. У слов’янських житлах знаходять також уламки так званих жаровень-противнів прямокутної форми з бортиками. Цілий екземпляр з Волинцевського поселення мав розміри 90x60 см, висоту бортиків 13 см, товщину дна 2,5 см. Для зменшення ваги виробів до глини додавали солом’яну січку. Вони встановлювалися зверху печі і призначалися для підсушування зерна та, можливо, для випікання хліба.