Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Рис. 14. Срібні і бронзові прикраси II ст. до н. е. — IV ст. н. е.

Ювелірне ремесло І тис. н. е. базується на складній технології. Передусім, це різні види відливання — за восковою моделлю чи кам’яною. Чисельні уламки кам’яних формочок знайдено на Зимному, Пастирському, Бакоті, Паріївці тощо. Для виготовлення масових серій речей робилась плоска однобічна формочка способом відтиснення в глині негативу готової речі. Широко застосовувались прийоми тиснення, або карбування, волочіння дроту. Широкого поширення набули прикраси з плоскою і об’ємною зерню, а також орнаменти з крученого дроту, напаяного на пластинку (скань) або з’єднаного в об’ємну композицію (філігрань). Застосовувався орнамент, нанесений способом карбування за допомогою пуансонів та інших видів штампів. Широко застосовувалися гравіровка по гладкій поверхні, інкрустація, позолота.

У VIII—IX ст. формується нова художня культура, безпосередньо пов’язана з соціальною верхівкою держави, що складається в цей час. Виявляється декілька напрямів розвитку ремесла Руської землі: вбрання племінних князів і бояр та вбрання сільських старійшин. В основному це срібні речі, тиснені з зерню, традиція яких походить від аваро-балканських прототипів. Одяг дружинника, кінське спорядження, посуд, зброя — продукція майстерень художньої обробки, в яких домінуючими були традиції металообробки ісламських центрів, що поширювалися, ймовірно, через Хозарію, угорців та інші степові етноси[263].

На рубежі та в перші століття нашої ери у племен Східної Європи побутував спосіб ручного ліплення глиняного посуду. Виходячи з ретельності виготовлення та обробки поверхні парадних посудин зарубинецької культури можна дійти висновку, що всередині общин працювали майстри-керамісти, ймовірніше жінки, які забезпечували потреби сусідніх сімей. Ще до впровадження справжнього гончарного верстата при виробленні посуду користувалися поворотною підставкою, що значно полегшувало роботу.

Асортимент ліпної кераміки зарубинецької культури був досить різноманітним[264]. Для приготування їжі та збереження продуктів із глини, яка мала грубі домішки (пісок, жорства, шамот), виробляли горщики або великі корчаги. Рідше з такої ж маси ліпили миски, кришки, плоскі диски. З більш тонкої глини робили столові або ритуальні посудини, нерідко із старанно лощеною чорною поверхнею. Це горщики різних типів, іноді прикрашені рельєфним валиком або наліпами, миски, кухлики, зрідка трапляються глечики. Основну кількість лощеного посуду знайдено на могильниках, на поселеннях він становить не більше 12—15%. Значна частина ритуального посуду з поховань випалювалась дуже слабо і тому розсипається від вологи. Решта зарубинецької кераміки добре випалена на вогнищі до дзвінкого черепка. Приблизно такий самий рівень виробництва посуду мали племена поєнешті-лукашівської культури та зубрицької групи.