Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Ваш Мик. Зеров
Отчество моє: Константинович.
Київ, 12. XII. 1928
Вельмишановний товаришу!
Посилаю Вам ще три свої сонети{242}. Дуже радий знайти аматора цієї непопулярної у нас строфи. Крім посланих Вам зразків сонетної творчості М. Рудницького, у мене єсть іще скілька його сонетів — недрукованих, силабічних теж, але не таких яскравих. Якщо Ваша охота мати їх, — перепишу і пошлю.
Чи звернули Ви увагу, що я в сонеті про Іванів гай даю останній рядок шестистоповий? Це не випадок (я робив те саме в «Князі Ігорі» і в «Олександрії»). Мені здавалося, що при конденсуванні змісту в останньому рядку видовження його так само законне, як і в Спенсеровій строфі. Досі ніхто, оскільки мені відомо, мого відступу від канону не зауважив.
Ваш Мик. Зеров
Вельмишановний Василю Кириловичу,
Вашого листа — дата 29. X. 34 — я одержав тільки вчора, 14 листопада: кілька день пройшло, поки він перейшов з університету до мене на помешкання.
Ви не помилились, заадресувавши його в Київ. Я тим часом ще тут, хоч не знаю і не можу поручитись, що, скажімо, року 35-го не опинюся десь інде, в пошуканці душевного спокою.
Два тижні тому у мене вмер од скарлатини єдиний син, десятилітній хлопчик, обдарований інтелектуально і сердечно. За день перед його смертю заразилася тим самим дружина. Тепер вона в лікарні — довідалась про малого і, самотна, серед чужих людей, тяжко все те переживає. Через місяць ми з нею побачимось, і хто знає: може, доведеться «зміняти обстановку».
Проте до Вас і до Ваших «Пиворізів» це не має жодного стосунку. Тим часом — я в Києві, не можна сказати, щоб «не при собі» (sic!). Листи з Ашхабада доходять — правда, не без ушкоджень (так, напр., вложеного Вами в конверт сонета я не дістав) — але все-таки не в астрономічні реченці. Отже, «Пиворізів» присилайте — я їх прочитаю з приємністю: вісімнадцятим віком я колись займався і донині ще люблю його, хоч знаю не так добре, як би хотів.
Сонети свої Вам посилаю при цьому. Трохи, бо не маю путнього паперу — писати ж на чортзна-чому, де літери не випишеш, щоб вона тобі не розпливлася, — то є, як на мене, мука нестерпна. Сонети я пишу досі: маю їх, ориґінальних, 79, перекладних 26. Щоб мав якісь досягнення в техніці, по совісті не можу сказати — навпаки, мені здається, що синтаксична одноманітність, обмеженість лексики, вимушеність і повторність рим скоро покладуть край моєму сонетофікаторству.
Щодо перекладних речей, — то, безперечно, над перекладним сонетом я ще попрацюю. Маю добрий намір зробити антологію класиків сонета — дати дещо з Vita nova Данте, кілька речей Петрарки, можливо, Тассо. Із французів у мене вже є десять речей Ронсара і дю Белле, вісім сонетів Ередія — треба ще Банвіля, Ж. Делорма (Сент-Бева). Із німців думаю перекласти дещо з «Опанцерованих сонетів» Ріккерта і з «Венеціанського циклу» фон Платтена. Потім підуть англійці — Сідней, Спенсер, Шекспір, Вордсворт, Баррет-Броунінґ, Суїнберн, — росіяни, поляки — всього має бути до 30 авторів і близько 120 речей. Дещо з того вже зроблено (Міцкевич, наприклад) — дещо за «пределами досягаемости», як Камоенс. Де дістати португальський текст і хто поможе у ньому розібратись? А як без Камоенса в антології сонета? «Им скорбну мысль Камоэнс облекал».
Поки що прощавайте. «Пиворізів» жду. На всякий випадок через два-три дні після цього листа шлю одкритку. З двох щось одно повинно ж прийти.
Київ, ул. Леніна, 82/7 Ваш М. Зеров
15 ноября 1934
Вельмишановний Василю Кириловичу,
Одповідаю на Вашого листа коротко і по пунктах — на прозі взагалі не розуміюся і не знаю, як про неї писати: сам за все своє життя не написав ні одної навіть новели.
Отже, 1) Чи до речі Козку іменувати паном? Думаю, що до речі, оскільки самі дяки себе так іменували. Як Лукію — не знаю! Може б, добродійкою, господинею чи як інакше. Чи варт замість Козка писати Кізка? Думаю, не варт. Старшина в 20—40-х рр. свої прізвища полонізувала, духівництво мусило їх наближати до книжної мови, отже, і такі фонетичні з’явища живої мови, як ікання, мабуть, було не властиве їх прізвищам. Приклади Вам знані з правописних словників: Котляревський, а не Котлярівський; Артемóвський, хоча тепер говоримо: Артéмівська округа.