Син сонця [uk]

Дід Куру дорікнув посланникові гостротою виразів, а Дурьйодгана, коли спитали його думки, буркнув:

— Карна скаже за мене…

Вайкартана просто фізично відчув хвилю неприязні, яка прокотилася по залі для нарад. А втім, він звик до того, що сановники аж киплять від люті, бо їм доводиться сидіти поруч з сином Адгіратги. Багато хто зі старійшин пам'ятав попередника Санджаї і нині зневажав його сина. Карна ж платив їм тим самим і не дуже укривав свої почуття.

— Нема людини, яка б не знала історії Пандавів, — спокійно заговорив Вайкартана, — задля Дурьйодгани князь Шакуні виграв у кості, а Юдгіштгіра виконав умови гри. Тепер же, не зважаючи на ці умови, він бажає повернути програне, спираючись на наших найзапекліших ворогів — матс'їв та панчалів. Дурьйодгана може розділитися по справедливості навіть з ворогом, але, якщо його залякувати, не віддасть нікому і шматочка землі. Пандави відбули вигнання і тепер мають жити як підданці Великого Князя Дгрітараштри. Та якщо вони хочуть війни, то ми готові зустрітися з ними у битві.

Дурьйодгана задоволено кивав. Він боявся власного гніву, що міг прорватися будь-якої хвилини і осоромити його. Карна ж завжди панував над собою. І під зливою стріл і під ненависними поглядами. Ось Бгішма вже й розгнівався і знову попрохав слова.

— Радгеє! — вигукнув старий, — ниций боягузе! Що корисного у твоїх словах?! Ти хочеш, аби всі ми загинули? Арджуна один може вийти проти шістьох, а ти здатен лише тікати!

— Відступати мені траплялося, — мовив Карна занадто лагідно, — але я завжди відходив останнім, чого не можна сказати про наших поштивих провідників в минулій битві.

Бгішма аж задихнувся з люті та потягнувся до меча. Карна сидів непорушно, і у синіх очах його танцював холодний вогонь.

— Заспокойтесь, шановний Бгішмо, — мовив примирливо Дгрітараштра, — а ти, Радгеє, будь скромнішим та поштивішим у виразах. Я вирішив відправити до Пандавів посланника, аби взнати про їхні точні наміри. Мені соромно про це говорити, о найгідніші, але більше за Пандавів я боюся власного сина, коли того охоплює гнів. Справу треба якось закінчити миром. Тому я продиктую листа, який і відвезе Санджая, мій особистий сута. Нараду закінчено, панове.

— Переговори… Переговори, — бурчав Дурьйодгана опісля, — все одно доведеться битись. Старі просто тягнуть час, та й годі. До речі, Вайкартано, за що тебе так ненавидить Дід Куру?

— За те, що він — лише син Ґанги, а я — син Сур'ї! — пирхнув Карна.

— А якщо серйозно?

— За те, що йому нічим мені дорікнути, — серйозно сказав Вайкартана, — згадай, як він ганить твого брата Юютсу, котрий народився від служниці. Ми з Юютсу обидва порушуємо існуючий лад, але Юютсу поводиться як шудра, а я — як кшатрій. Ось цього Дід Куру ніколи мені не пробачить.