П'ята Саллі
- Автор: Киз Дэниел
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3911-1, 978-617-12-4142-8, 978-617-12-4143-5
- Переводчик: Володимир Куч
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «П'ята Саллі». Краткое содержание книги:
— Бля! Бля! Бля! — знову й знову.
Коли вона виїхала на магістраль ФДР та подалася в південному напрямку, то була настільки роздратованою і злою сама на себе, що витискала всі дев’яносто[78]. Тоді вона почула за собою сирену і побачила блимавки. Гадство. Саме те, чого не вистачало. З патрульною машиною все ще на хвості, Джинкс завернула на Сорок другу та почала кидатися з однієї вулиці на іншу, оббиваючи крила автомобіля, різко повертаючи, виїжджаючи на зустрічну лінію до Центрального парку та повертаючи назад у місто, щоб позбутися патрульного автомобіля, доки нарешті не повернулася назад до своєї квартири. Вона зупинилася на узбіччі вулиці навпроти та вистрибнула з салону.
Джинкс дісталася дому, і коли за нею затраснулися вхідні двері, почула звуки сирен, побачила крізь вікна блимавки та поліцію, що під’їжджала до розбитого «Мерседеса». Сміючись, вона збігла вниз у підвал, а тоді на задній дворик, де й закопала пістолет на тому ж місці. Тоді знову залізла в ательє Ґрінберґа. Вона скинула уніформу, одягла Мерфі та поставила його назад перед скляними дверима. Тоді Джинкс і усвідомила, що десь загубила його кийок. Якусь мить вона не знала, що робити з порожніми руками. Тож повернула його праву долоню вгору, і середній палець стирчав так, ніби він всьому світові показував «фак».
Коли вона повернулася до квартири і побачила рейвах, який вчинила тут перед тим, як кинутися шукати вітру в полі, то сказала:
— Бля, можеш зайнятися цим, Деррі.
— Не я, — відповіла я. — Я після тебе не прибираю. — Я не сказала їй, яка я налякана, і як цей вечір висотав із мене всі сили. Люблю пригоди, але це було занадто. Я втішилася, що вона сховала пістолет, хоча була б не проти викопати його та викинути геть. Але я знала, що не робитиму цього. Зброя мене лякає. Все одно, подумала я, настав час Саллі розбиратися з цим хаосом. То все була її провина. Якби вона з самого початку не була такою тупою, Джинкс не зіпсувала б наше чаювання.
Десять
У п’ятницю я дозволила Нолі відвідати терапію та розповісти Роджерові про чаювання та появу Джинкс. Вона не згадувала про пістолет і те, як Джинкс намагалася вбити Ларрі, бо сама про це нічого не знала. Тому я й залишалася всередині. Боялася, що мені доведеться йому самій розказати, і тоді він відправить нас назад у лікарню.
Коли вона дійшла до того, як Джинкс руйнувала нашу квартиру, він підвівся та почав крокувати кабінетом, ляскаючи кулаком по долоні. Вона ще ніколи не бачила його таким напруженим.
— Це просто жах. Я ж казав вам. Попереджав, не влаштовувати цього наодинці.
— Це не я влаштувала! — сказала Нола. — Я не Саллі. Господи, не треба на мене кричати.
— Вибач, Ноло, — сказав він, падаючи назад у своє крісло, — але такий прорахунок міг вартувати вам життя. Вам усім. Я б ніколи собі не пробачив, якби щось таке трапилося.
Нола відчувала велику провину, але разом з тим їй було приємно від того, що він був таким дбайливим. Зараз Роджер не здавався їй «вигорілим». Він змінився. Якщо він тільки вдавав, що йому не все одно, то його гра заслуговує «Оскара».
Нола продовжила:
— Саме перед тим, як контроль перебрала на себе Джинкс, Деррі сказала Саллі: «Джинкс мене не витіснить». Виходить, вона помилялась. Або то Деррі слабшає, або Джинкс стає сильнішою.
Роджер кивнув, потираючи кінчиками пальців підборіддя.
— Ми досягли крайньої точки. Гадаю, настав час зробити наступний крок.
Вона знала, що він має на увазі, і від цієї думки, шкірою побігли мурашки.
— Не треба було розказувати тобі про чаювання.
— Ноло, — сказав він, нахиляючись до неї через стіл, — це не якась там інтелектуальна гра. Існує реальна загроза. Ми не можемо більше зволікати. Мусимо почати з тебе.
— Ти говориш про злиття, так?
— Так.
— А тепер — хвилиночку, — сказала Нола. — Я ще ні на що не погоджувалася.
— Тому я й питаю тебе зараз.
— Але воно не завжди виходить, правда?
Роджер покрутив золоту ручку на столі та похитав головою.
– І якщо це не спрацює, не можна гарантувати, що я й так залишуся, — сказала вона.
— Правильно. Більшість інших множинних особистостей тільки спочатку успішно об’єднувались, але після серйозних стресових ситуацій пацієнти знову розщеплювалися. У деяких випадках виникали нові особистості. Ноло, ми не маємо гарантій. Ми можемо лише спробувати.
— Я тобі не піддослідний кролик, — сказала вона.
78
≈ 145 км/год.