П'ята Саллі
- Автор: Киз Дэниел
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3911-1, 978-617-12-4142-8, 978-617-12-4143-5
- Переводчик: Володимир Куч
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «П'ята Саллі». Краткое содержание книги:
— Вона жорстока, — відповіла я. — Мені важко уявити, що вона зробить, якщо буде не в настрої.
— Чому ж вона злиться?
— Вона такою народилася, — сказала я. — Джинкс — жорстока, злоблива людина, і чим менше ми з нею матимемо діла, тим краще.
— Погоджуюся з Деррі, — промовило дзеркало справа. Саллі повернулася та побачила вдумливий погляд Ноли й довге чорне волосся, що спадало їй на плечі. — Випускати Джинкс — то все одно, що відчиняти скриньку Пандори. Біда вилетить звідти, й знадобиться купа часу на те, щоб сховати її назад.
— Це мене лякає, — промовила Саллі пригніченим голосом. — Якщо ви всі так вважаєте, це, мабуть, правда. І якщо Джинкс — частина мене, тоді й я, мабуть, жорстока та злоблива. О Господи… ким я є?
— Ти тупоголова, — сказала Белла. — Я йду.
— Не думаю, що тобі варто йти, — сказала Нола.
— Це просто велика купа гімна. Коли захочу, тоді й піду.
— На трасу погуляти?
Белла пхикнула.
— А ти що про це знаєш, мудрагелько? Ти навіть не трахалася ніколи. Тому Ларрі й пішов від нас. То все твоя, блядь, провина.
— Це неправда, — відказала Нола.
— Ще й яка правда. Ти навіть ніколи не ходила з ним випити. Постійно розводила сморід щодо його друзів.
— А ти ноги свої розводила, щоб опинитися в ліжку першого зустрічного, як якась нікчемна шльондра.
— Слідкуй за тим, з ким ти розмовляєш, сучко!
— Агов, — втрутилась я. — Ми сюди не чубитися прийшли. Саллі, це ти розпочала. Ти господиня. Ти й розбирайся.
— Так, — сказала Саллі, очевидно, схвильована через такий потік матюків та взаємних образ. — Я вас зібрала. Ну, тобто я організувала це чаювання. Ми мусимо обговорити майбутнє. Нам треба співпрацювати з доктором Ешем… Ну, тобто… — Вона затнулася, не впевнена в тому, що саме треба говорити далі, та втупилася у свої холодні пальці.
За прохолодою швидко надійшло напруження в потилиці, яке переросло в біль, й вона безпорадно глянула на мене. Саллі знала, що означають ці симптоми. Ми всі знали. Вона намагалася триматися, але біль був дуже сильний, він розривав їй череп, розколював його надвоє. У дзеркалі на стіні вона побачила дике обличчя, обрамлене зміїними пасмами.
— Деррі… — прошепотіла вона. — Допоможи… Здається, це…
— Гаразд, — сказала я. — Заспокойся та пусти мене. Джинкс мене не витіснить.
Саллі швидко глянула на годинник.
Що ж, я помилилася.
Вискочила Джинкс, викрикуючи:
— Що тут, на хуй, відбувається? — Вона побачила обличчя в дзеркалах, й одне за одним їх порозбивала.
Джинкс зірвала фіранки та потрощила меблі. Господи, я тішилася, що мені не доведеться там ночувати. Помадою Белли вона накарлюкала букви Д-Ж-И-Н-К-С на дзеркалі на стіні, а потім розбила і його. Загалом, подумала я, беручи до уваги три розбитих дзеркала, це дарує нам двадцять вісім років нещастя. Господи! Я з усіх сил намагалася захопити контроль, та вона була надто сильною.
— Це, — заволала Джинкс, — тільки початок! Ви, довбані сучки! — і вибігла з квартири.
Джинкс пройшла через підвал, розкидаючи картонні коробки, малюнки та іграшки, й вибігла на задній двір. Вона розлютилася на всіх нас, особливо на мене. Джинкс знала, як я не люблю, коли вона вдягається в чоловічий одяг, тому збиралася саме так і вчинити, мені на зло. Перелізши через паркан у сусіднє подвір’я, вона згадала, що вже давно не пробиралася до швейного ательє Ґрінберґа. Вона поморочилася із задніми дверима, а тоді побачила, що замок замінили. Що ж, підважити двері та виламати їх зайняло б у Джинкс лише кілька секунд. Вона повернулася у підвал та порпалася там, поки не знайшла шматок арматури, а тоді повернулася до одвірка і відірвала його від замка. Двері відчинилися, й вона прослизнула в підсобку.
Джинкс понишпорила між чоловічих костюмів — щойно випрасуваних, які ще пахли пральних засобом — відкидаючи один за другим, бо були завеликими. Але коли вона відсунула ширму, щоб увійти до приймальні ательє, то аж відскочила від здивування.
Сраний полісмен! Стоїть просто перед дверима спиною до неї. Він, мабуть, почув, як вона виламувала задні двері. Джинкс припала до підлоги за прилавком і спостерігала за його відображенням у боковому дзеркалі. В лівій руці поліцай тримав кийок, готовий застосувати його за першої ж нагоди. Не рухався. Навіть не переступав з однієї ноги на другу.
— Сучий син! — прошепотіла вона. — Довбаний манекен! — Тоді, з якоїсь причини, їй в голові сяйнуло ім’я Мерфі.
Джинкс відсунула манекен назад, зняла з нього куртку та приміряла. Трохи вузька в грудях. Вона знайшла стрічку сатину в шухляді та міцно прив’язала груди до тіла. Тоді знову вдягла куртку зверху на сукню. Одяг підійшов ідеально. Джинкс стягнула з манекена штани та пирхнула: