Парфуми

----

1 Сім'яного духу (лат.).

Іншим запахом з його арсеналу був той, що викликає співчуття; він безвідмовно діяв на жінок середнього та похилого віку. Це був запах молока та м'якого дерева. Гренуй — навіть коли був неголеним, зігнутим, у пальті — справляв враження нещасного блідого юнака в подертій курточці, якому треба допомогти. Базарні перекупки, відчувши його запах, тицяли йому клуночки горіхів та сухих груш — таким безпомічним і зголоднілим він їм здавався. А дружина м'ясника, жінка сувора, й нечупарна, дозволила Гре-нуєві взяти «за так» смердючі рештки м'яса та кісток, бо аромат невинності розчулив її материнське серце. З цього м'яса шляхом безпосереднього насичення спиртом він видобув основний компонент запаху, яким користувався на самоті. Цей запах створював атмосферу тихої відрази, подиху гнилі, якою тхне вранці із старих недоглянутих ротів. Запах був такий ефективний, що навіть зовсім не зманіжений Дрюо мимовільно відвертався і втікав на свіже повітря, звичайно, не усвідомлюючи по-справжньому, що змусило його це зробити. А кілька крапель цього репелента на порозі халупи було досить, щоб не підпустити жодного непроханого гостя, будь то людина чи звір.

Під прихистком цих різноманітних пахощів, які він залежно від зовнішніх обставин змінював, наче одяг, і які дозволяли йому лишатися непомітним у світі людей і приховувати свою суть, Гренуй нарешті присвятив себе своїй справжній пристрасті: полюванню на запахи. І оскільки перед ним стояла велика мета і більше року часу, він не тільки з гарячим ентузіазмом, а й надзвичайно планомірно та систематично почав гострити свою зброю, відпрацьовувати техніку боротьби й домагатися поступового вдосконалення власних методів. Почав з того, на чому зупинивсь у Бальдіні, — з видобування ароматів неживих речей: каміння, металу, скла, дерева, солі, води, повітря...

Те, чого тоді він не зміг досягти з допомогою дистиляції, вдалося тепер завдяки потужній абсорба-ційній силі жиру. Латунний дверний засув, прохолодно-цвілий, обкладений запах якого йому подобався, він обмазав яловичним лоєм, і ти ба, коли за кілька днів зішкріб лій і перевірив його, лій хоч і невеликою мірою, але пах однозначно саме цим засувом. І навіть після вимивання алкоголем запах лишався, безмежно легкий, відсторонений, затуманений серпанком винного спирту, помітний на всьому світі тільки для Гренуєвого особливого носа, та все ж він був, і це означало, що бодай у принципі перебував у його розпорядженні. Якби мав десять тисяч засувів і тисячу днів обмазував їх лоєм, Гренуй міг би приготувати мізерну краплю есенції з таким інтенсивним запахом, що кожен уявив би прямо перед своїм носом латунний засув.

Та саме вийшло й з ароматом дірчастого вапна, яке Гренуй знайшов в оливковому гаю перед своєю халупою. Він мацерував його й отримав маленьку грудочку кам'яної помади, незбагненний дух якої невимовне захоплював. Гренуй комбінував його з іншими запахами, вилученими зі всіх можливих предметів, знайдених навколо халупи, й поступово створив мініатюрну ольфакторну модель оливкового гаю за францісканським монастирем, яку, закоркувавши в крихітній пляшечці, міг носити з собою й, коли заманеться, випускати назовні.