В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
Цього дня ми вийшли на велику дорогу з міста Гучен в Баркуль, яка тягнеться вздовж підніжжя Тянь-Шаню по його невеличких передгір'ях, і повернули по ній на схід. Високий хребет тепер було видно вже значно ближче, верст за тридцять від дороги, і сніги його вабили до себе подорожнього, якому дошкуляла ще денна спека, тим більше, що ці передгір'я виявились більше неродючими, ніж пройдена місцевість з джерелами, тут і вода траплялась значно рідше. Але сніги на хребті лежали не вічні, а видно було, що вони випали недавно. Влітку весь цей кінець Тянь-Шаню позбавлений снігів. Дорога поступово наближалась до нього, і на п'ятий день дороги від першого китайського селища Байдацао, яке ми зустріли на всьому шляху від Булунтохоя на озері Улюнгур, вона різко повернула на південь до хребта, біля підніжжя якого стоїть Баркуль. Але проживати з караваном верблюдів у китайському місті невигідно — треба платити за корм усіх тварин. А тому ми зупинились, не доїжджаючи Баркуля три версти, на заїжджому дворі невеликого селища, де можна було виганяти верблюдів кожного дня на пасовище в степ і купувати корм лише для коней.
Скажу кілька слів про Баркуль; він складається з двох частин — східної Чин-Син-Фу, населеної манчжурським військом, і західної китайської або торгової, її китайці називають Паликон (переінакшуючи по-своєму слово Баркуль). Кожна частина обгороджена глинобитними стінами у вигляді чотирикутників з ворітьми, зубцями і баштами на кожному розі і над ворітьми. Зовні торгове місто видається більшим, але всередині не все забудовано, багато пустирів. В центрі — висока башта з ворітьми, від якої йдуть три головні вулиці на захід, північ і схід. Східна вулиця — найдовша — це суцільний ряд крамниць; жваво йде торгівля і з столів на вулиці. В крамницях багато різних товарів, є багаті крамниці, яких я не бачив ні в Кобдо, ні в Улясутаї. На вулицях і в провулках купи сміття, скрізь баюри і калюжі. У всьому місті нема жодного дерева, але навколо нього розкидані фанзи з садами серед великих городів. На північ і схід від військового міста величезне кладовище і серед нього кумирня.
На заїжджому дворі я розпитав хазяїна, чи вільний в'їзд в місто з караваном верблюдів для торгівлі. Я знав, що при в'їзді в китайські міста з купців стягують мито, розмір якого визначається місцевим амбанем за його розсудом.
— Я дуже раджу тобі не везти крам до міста, — сказав хазяїн. — Наш амбань дуже зажерлива людина. З тебе візьмуть велике мито, і, крім того, коли ти там займеш крамницю і розкладеш крам, амбань приїде до тебе, вибере все, що йому сподобається, і заплатить за нього скільки захоче, а то й нічого не заплатить.
Це було прикро. Я знав, що в Баркулі російського консула нема, що це велике, але глухе місто на окраїні величезної Гобі, і сподівався, що саме через це абмань мусив би заохочувати торгівлю. Але оскільки консула не було, я не міг знайти ніякого захисту від свавілля амбаня.
— Ось що ти можеш зробити, — вів далі хазяїн. — Їдь до міста порожнем, я вкажу тобі одну китайську крамницю хорошої людини. Ти розкажи йому, який крам хочеш продати, і він приїде сюди, відбере його і повезе в місто як свій крам невеликими партіями. Проте він багато не купить, у місті краму доволі.
Слова хазяїна дуже порушували мої плани, але пропозиція здавалась мені прийнятною, і на другий день я поїхав з Лобсином до міста, що було на відстані кількох верст. Слід зазначити, що я під час всіх подорожей носив монгольський одяг і лише чоботи російські, і оскільки обличчя моє мало відрізняється від монгольського типу і я розмовляв по-монгольськи вільно, то мене завжди вважали за природного монгола. Через це на воротях міста, де зупиняють росіян і беруть мито, нас вільно пропустили, упевнившись тільки, що ми нічого не веземо: очевидно, вважали за місцевих монголів, що приїхали в справах. Вказану мені крамницю на брудній і багатолюдній вулиці ми швидко знайшли і домовились з купцем, купили свіжого м'яса, китайських булок, печива, винограду, яблук і слив і в обідню пору повернулись на заїжджий двір.
Тюки з крамом займали окрему фанзу. Вони були в мене дібрані так, що в кожному тюку були всі сорти мануфактури — ситець, сатин, міткаль, фланель, даба, сукна різних сортів по 1–2 сувої, щоб не треба було розпаковувати відразу всі тюки. Через це ми перенесли в фанзу, де жили самі, лише два 'тюки, тобто один верблюжий в'юк, і розгорнули їх.