В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
Незабаром після обіду приїхав купець, передивився розкладений крам, відібрав усе, що йому було треба, сторгувався за чаюванням і припущенням і поїхав до міста за грошима, обіцяючи повернутись увечері з кількома ішаками, на яких він хотів перевезти крам до міста.
Та годин через дві до нас у фанзу прибіг переляканий хазяїн і повідомив:
— Сюди їде сам амбань. Він, либонь, якось довідався про приїзд російських купців'з крамом і хоче подивитись його. От лихо!
— Ти не кажи про крам у другій фанзі, — попрохав я. — Нехай він побачить тільки той, що розкладений тут.
Наші верблюди, на щастя, були не на заїжджому дворі, а паслись в степу під наглядом хлопчаків. За їх кількістю амбань міг би, звичайно, зробити висновок про велику партію, зажадав би показати увесь крам, і скільки б він не захотів взяти собі дешево або безплатно, я б нічого не міг зробити.
Трохи згодом у ворота заїжджого двору в'їхали два верхових солдати, за ними парадні носилки у вигляді будки на довгих палицях, яку несли чотири чоловіки, і ще двоє вершників, слідом за якими насунули всі жителі селища — чоловіки, жінки та діти. З будки виліз амбань — огрядний китаєць середніх літ у парадному халаті і курмі з вишитим на ній фантастичним тигром, в чорному капелюсі з синьою кулькою відповідно до його рангу начальника повітового міста. Хазяїн зустрів його глибоким поклоном. Ми стояли коло дверей фанзи і теж вклонились.
Амбань зайшов у фанзу, де вже було приготовлене крісло, в яке він і сів; його Супроводив один з вершників, що був, мабуть, секретарем, бо він приніс сувій паперу, пензель і пляшечку з тушшю. В фанзу зайшов також хазяїн і зупинився біля дверей, які знадвору заслонили собою солдати, носильники і натовп цікавих, так що стало майже темно — в фанзі вікна не було. Почався допит:
— Хто ви такі і чого сюди приїхали?
Я подав наші китайські паспорти і заявив:
— Ми торгували в Урумчі і Гучені і продали там майже весь крам. Залишки привезли сюди, щоб збути їх і їхати по монгольських кочівлях закуповувати сировину.
— Чим ви приїхали? Де ваші тварини?
— Ми привезли крам на китайському возі з Гучена, а наші двоє коней тут надворі.
— Чи ж правда це? — звернувся амбань до хазяїна.
— Чистісінька правда, далоє (вельможний пан), вони приїхали вчора ввечері, а віз сьогодні вранці поїхав назад.
— Чому ви не приїхали до міста, а розташувались з крамом тут, в селищі?
— Ми думали, що продамо частину тут, а решту привеземо до міста.
— Хто купить тут дорогий російський крам? Може, 10–20 ліктів куплять, а в місті ви можете продати все. А покажіть-но, що у вас є!
Ми почали підносити амбаню по одному сувою всіх сортів тканин. Він мацав і оглядав кожний, питаючи, скільки аршинів в кожному сувої і яка ціна, вважав, що ми занадто дорого хочемо, що крам абиякий.
— Нехай буде так, я допоможу вам розторгуватись тут, — заявив амбань нарешті. — Відкладіть мені по два сувої кожного сорту. За привіз краму до міста треба заплатити 10 % його вартості і ще 10 % ви повинні спустити мені.
Амбань сів у крісло.
— Підрахуй, скільки треба заплатити зі знижкою на 20 %, — сказав він секретареві.
Той почав записувати. Я приносив по два сувої кожного сорту і говорив, скільки в кожному аршинів і яка ціна. Загалом він вибрав 12 сортів тканин, що становило 24 сувої — половину в'юка верблюда, причому дешевші сорти бракував. Із знижкою на 20 % секретар нарахував 400 китайських лан (тобто унцій срібла), або на наші гроші трохи більше 800 карбованців.
— Гроші я пришлю завтра вранці, а крам візьму з собою, — заявив амбань, підвівся з крісла і велично повільною ходою вийшов з фанзй. Секретар сказав солдатам:-Забирайте крам, вибраний амбанем.
У солдатів знайшлись мішки і мотузки, і вони швидко склали три легких в'юки по два мішки з крамом в кожному і перекинули їх через сідла коней. Амбань, стоячи біля носилок, прослідив за цим, розмовляючи з хазяїном, потім сів у будку. Носильники підняли її на плечі, і процесія попереднім порядком виїхала з двору. Цікаві ще залишились і жваво обговорювали подію, розпитуючи хазяїна про нас.
Лобсин у фанзі півголосом висловлював своє обурення свавіллям амбаня, а я заспокоював його тим, що ми ще дешево відбулися.
— А що як цей шахрай та не пришле грошей?
— Я думаю, що пришле, побоїться скривдити російських купців, які через консула можуть поскаржитись генерал-губернаторові в Урумчі.
Надвечір приїхав з чотирма ішаками китаєць, з яким ми сторгувались. Він вже знав про відвідини амбаня і здається мені, сам повідомив його по секрету про приїзд, російських купців з крамом, щоб мати в нього добру репутацію, тобто не терпіти від різних причіпок цього здирника. Частину відібраного ним раніше краму забрав амбань, але він погодився купити все, що залишилось, з невеликою знижкою. Присмерком він поїхав, навантаживши своїх ішаків, і сповістив мені на вухо, що коли стемніє, провезе крам до міста, давши хабара вартовим на воротях, який, звичайно, менший від мита, що стягується вдень, коли біля воріт чергуй китайський чиновник.