В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
До ночі повернулись з пасовища наші хлопчаки з. верблюдами, і після тривожного дня ми спокійно повечеряли пельменями з підливою китайського чорного гострого соусу, що готується з сойових бобів.
Вранці амбань прислав з своїм секретарем гроші, але не срібло, а папірці. В той час в Китаї державних паперових грошей не було, але в багатьох містах великі торгові фірми і банки випускали самі паперові гроші, які ходили тільки в даному місті і найближчих околицях; нерідко серед них траплялись фальшиві. Лобсин був обурений, але я поставився спокійно до цього вчинку здирника, бо був майже впевнений, що він нічого не пришле.
Паперові гроші треба було витратити в місті. У нас звільнився від в'юка один верблюд, і я вирішив закупити зерна для підгодовування коней і верблюдів, маючи на увазі погану пашу в пустині Гобі, яку нам треба буде перетяти на шляху до Едзін-Голу. Крім того, не вадило купити китайських булочок, сухих фруктів, печива, китайського цукру і зеленого чаю для себе. Розраховуючи на крамниці Баркуля, ми везли мало всього цього з Чугучака.
Тому я послав Лобсина з одним із хлопчаків до міста за покупками, а зерно сторгував у хазяїна заїжджого двору — чотири мішки польового гороху. В Китаї не годують коней і мулів вівсом або ячменем: вівса там взагалі не сіють, а ячмінь іде на виготовлення дзамби — підсмаженого борошна, яке в монголів заміняє хліб. Це зерно тваринам заміняють горохом, який дають разпареним у гарячій воді і часто пересипають ним січку, бо сіна в Китаї не знають — нема там лук.
До обіду повернувся Лобсин з покупками. Парові булочки ми зараз же розрізали на невеликі кубики, а хазяїн насушив з них сухарів на своїй плиті. На всі покупки і зерно ми витратили менше половини паперових грошей. Решту доводилось берегти, маючи на увазі, що ми назад поїдемо знову через Баркуль і тоді витратимо їх або, якщо до цього міста вже не потрапимо, спишемо на збитки.
Тепер нам треба було різко повернути на схід і йти ще кілька днів вздовж підніжжя Тянь-Шаню, а потім перетяти гірський вузел пасма Мечин-Улу, яке тягнеться на північний захід, дедалі більше віддаляючись від Тань-Шаню. Ми виступили вранці, не заходячи в Баркуль.
Дорога була рівна, тверда, праворуч видно було Тянь-Шань; вкритий свіжим снігом, його гребінь різко виступав над темними лісами північного схилу. Ліворуч простягалась рівнина аж до гір Мечин-Улу, що замикали горизонт. По дорозі часто траплялися оброблені поля, на яких закінчували збирання другого врожаю, окремі фанзи і селища, але останні здебільшого були в руїнах після дунганського повстання. Дунгани не змогли взяти Баркуль, але спустошили навколишню країну.
Ночували біля руїн селища Хойсу на однойменній річечці, що текла з Тянь-Шаню і кінчалась болітцями і солончаками, недалеко від дороги. Такою самою місцевістю їхали ми й далі, та ось від нашої дороги відокремилась велика — головна до міста Хамі, яка пішла правіше й ближче до Тянь-Шаню і вела до перевалу через хребет. На схід від перевалу хребет трохи піднімається, несе невеликі вічні сніги і називається Карликтаг. Ми йшли далі вздовж підніжжя; фанзи, поля і селища траплялись рідше, а Мечин-Ула вже значно наблизилась. Ночівля була поблизу сільця Почжан на невеликій річці.
Від неї дорога почала поступово підніматися на плоский перевал; з півдня тяглися гори Джанджан, передове пасмо Карликтагу, вкриті хвойним лісом, а з півночі — скелясті безлісі гори зовсім близького пасма Мечин-Улу, і на перевалі між тими і тими залишилось тільки 5 верст проміжку. Та це не був перевал через якесь гірське пасмо; тут лише з'єднувались «белі» обох хребтів. Белем монголи називають положистий довгий укіс, точніше підніжжя, над яким підносяться скелясті схили кожного хребта пустині. Ці підніжжя часто значно ширші від хребта, досягають 5-10 і більше верст у поперечнику і в розрізі схожі на плоский дах, над яким різко підноситься його зубчастий гребінь.
Бель складається з продуктів руйнування хребта, винесених з нього тимчасовими потоками, і становить рівний степ з плоскими руслами цих потоків.