Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Гадючник. Дорога в нікуди
Гадючник. Дорога в нікуди - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Гадючник. Дорога в нікуди

Электронная книга - «Гадючник. Дорога в нікуди». Краткое содержание книги:

До книги увійшли соціально-психологічні романи відомої французького письменника Франсуа Моріака (1885–1970) — «Гадючник» і «Дорога в нікуди». В центрі творчої уваги художника — потворність людських взаємин в буржуазній родині, розклад яких відбиває кризу власницької моралі всього буржуазного суспільства.
1 ... 60 61 62 63 64 65 66 67 68 ... 146
Перейти на страницу:

А що вони думають про мене? Безперечно, що мене переможено, адже я поступився. «Вони взяли наді мною гору». А проте при кожних відвідинах вони тримаються зі мною шанобливо та все дякують. Все-таки я для них загадка. Надто пильнує мене Юбер: йому не віриться, що я склав зброю. Та заспокойся ти, сердего! Коли мене привезли до Калеза очунювати, я й тоді був не дуже страшний для вас. А вже тепер…

Край доріг і луків вимальовуються довгі ряди берестів та тополь, що височать одне над одним, а між їхніми темними лініями клубочиться туман, туман і дим: там палять бур'ян, та ще дихає випарами земля, впоєна дощем. Бо ж у нас тепер осінь, грона, обсипані дощовими краплями, вже не наллються соками — все забрав у них дощовий серпень. Та для нас, мабуть, ніколи не буває пізно. Я все кажу собі, що для людини ніколи не пізно.

Другого дня після повернення до Калеза я ввійшов до Ізиної кімнати, але не з почуття побожності. Тільки знічев'я, від нічого робити, — я вже сам не знаю, чи приємно, чи тоскно було мені від того, — я штовхнув двері, перші після сходів ліворуч. Все було навстіж — і вікно, і шафа, й комод. Слуги все повиносили, сонце тислося в усі куточки, поглинаючи невловимі сліди завершеної людської долі. В вересневому полудні дзижчали мухи. Густі круглі шапки лип скидалися на якісь овочі, обкидані плямами. Блакить, густа в високості, блідла над заснулими пагорбами. Десь бринів дівочий сміх; над виноградниками похитувалися золотаві на сонці брилики: почалося винобрання.

Але життя, чудове життя пішло з Ізиної кімнати; кинуті на дно шафи рукавички та парасолька здавалися мертвими. Я дивився на старий камін: на ньому вирізьблено граблі, лопату, серп і сніп пшениці. Ці старовинні коминки, де можуть палати цілі колоди, влітку затуляють широкими мальованими екранами. На нашому екрані був зображений запряг волів на оранці — якось у дитинстві, розлючений чимось, я пропоров його складаним ножиком. Екран стояв на килимку. Коли я захотів поставити його па місце, він упав, відкривши чорне провалля вогнища, засипане попелом. Мені пригадалося, що розповідали діти про останній Ізин день у Калезі: «Вона палила папери, ми думали, що почалася пожежа…» Тієї хвилини я зрозумів: вона відчувала близьку смерть. Годі думати водночас про свою смерть і про смерть інших людей: мене невідчепно гризла думка, що я вже на божій дорозі, тому я не помітив нервової Ізиної напруги. «Це пусте, це вікове», — казали немудрі наші діти. Але ж вона, розпалюючи велике вогнище, знала, що її час настав. Вона хотіла зникнути і слід за собою затерти. Я дивився, як вітерець ледь колише в каміні сірі пластівці. В кутку стояли щипці, якими користувалася вона, я схопив їх і встромив у попіл, в цю купу пороху, в небуття.

Я порушив його, ніби там ховалася таємниця мого життя, таємниця наших двох життів. Що глибше поринали щипці в попіл, то він ставав щільніший. Я добув кілька паперових клаптів, мабуть, уцілілих у середині грубої пачки, але на цих врятованих шматочках збереглися лише окремі слова й незрозумілі уривки фраз. Усе написано тим самим не відомим мені почерком. Руки в мене тремтіли, я вперто копирсався далі. На одному замазаному сажею клаптику мені пощастило прочитати слово «pax»[20], а під маленьким хрестиком стояло «23 лютого 1913 року» і «Люба моя доню!». Я намагався прочитати слова, написані на обгорілих берегах сторінки, але розібрав лише таке: «Ви не винні, що це дитя будить у вас ненависть, ви були б винні тоді, якби піддалися їй. А проте ви всіляко намагаєтеся…» На превелику силу я прочитав іще: «…надто зухвало судити так мертвих… його прихильність до Люка доводить…». Далі кіптява приховала все, крім такої фрази: «Пробачте, не дошукуючись, яку саме вину ви прощаєте. Віддай йому все…»

Я ще матиму час поміркувати над усім цим: зараз треба шукати, шукати. І я шукав. У незручній позі, нахилившись так низько, що важко було дихати, я розгрібав попіл. Я добув записника в цератовій оправі і весь затремтів від зворушення; блокнот нібито був цілий, але в ньому не збереглося жодної сторінки. Лише на звороті оправи мені пощастило прочитати кілька слів, виведених Ізиною рукою: «Букет духовний», а нижче: «Не звуся я Той, хто клене, ім'я моє Ісус». («Про Христа», святий Франціск Сальський[21])».

вернуться

20

Мир (лат.).

вернуться

21

Франціск Сальський (1567–1622) — єпископ Женеви, посідав чільне місце в колі богословів та письменників свого часу.

1 ... 60 61 62 63 64 65 66 67 68 ... 146
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)