Фантастика Всесвіту. Випуск 2
- Автор: Аллен Вуди, Азимов Айзек
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 2». Краткое содержание книги:
— Що це? Чуєте? — раптом прошепотів Ругероні.
Запалу тишу порушувало виразне скреготіння зубів, що гризли дерево.
— Все на світі має свої вади, — пояснив учитель. — Вада цього будинку — пацюк.
Ругероні кинув погляд на гладеньку стелю і поцікавився:
— Він на другому поверсі?
— Можливо.
— А ви не пробували наставити пастку?
— Марно.
— Мене чомусь дратує це шарудіння.
— Мене також, — визнав учитель. — Та, на щастя, ми чуємо тільки шарудіння і не відчуваємо смороду.
Ругероні поглянув на годинник і заквапився:
— Мені вже час бігти. Маріса зачекалася.
Щойно вони розпочали урок, як почулося знайоме порипування дерева. Як і напередодні, хіба що трохи виразніше. Цього разу рипіння долинало з сусідньої кімнати.
Ругероні зазначив:
— Нізащо б не подумав, що це пацюк. Певно, чималий.
— Величезний.
— Ви його бачили?
— Ні, не бачив.
— Звідки ж тоді знаєте?
— Інші бачили.
— І наплели, нібито він величезний. Звісно, збрехали.
— Не збрехали.
— Ви певні?
Ругероні підвівся й рушив до сусідньої кімнати.
— Що ви надумали? — поцікавився Мелвіл.
— Відчинити двері, якщо ваша ласка. І покласти край сумнівам. Простіше простого.
— Не збрехали, бо нічого не розповіли.
— Он як! І чому ж? — Ругероні рішуче взявся за клямку.
— Бо їх самих більше не бачили. Вони зникли. Перестали існувати. Розумієте?
— Нібито розумію…
Ругероні відпустив клямку й завмер, не зводячи здивованих очей з учителя. А той незлобиво подумав: «Та він і сам схожий на пацюка. Як я цього не помітив досі? Вкритий ластовинням писок охайненького, руденького пацюка. А ще ці випнуті зуби». Проте вголос запитав:
— Бачите на обрії дим? — Він узяв Ругероні за руку, підвів до вікна й показав на море. — А онде й пароплав, бачите? Спонукає помріяти про втечу. Вкрай необхідна кожному мрія.
Того ранку Мелвіл кілька разів пройшовся заскленим коридором, не роззираючись по боках, і знову ховався в будинку. А коли відчиняв двері учневі, не стримав вигуку:
— Нарешті!
— Я спізнився на урок?
— Уроку сьогодні не буде. Хочу вам дещо розповісти. Навіть не уявляєте, як нетерпляче я вас чекав. Це вкрай важливо.
Тим часом Ругероні детально розповів, як його наречена, Маріса, потягла його дивитися будинок на продаж біля бензозаправної станції, як вони цілу годину роздивлялися кімнати й прикидали, де поставлять ліжко, стіл, стільці й інші меблі. А тоді докинув, що у них катма грошей, і зазначив, що коли часом бензоколонка вибухне, то всі сусідні будинки злетять у повітря.
— Бідолашна дівчина. Їй так хочеться родинного життя, — докинув учитель. — А проте я порадив би не квапитись. Поки не підшукаєте житло, яке задовольняє вас, не наймайте його. І тим більше не купуйте.
— Та цур вам, сеньйоре! У нас із Марісою не вистачить грошей і на собачу будку.
— Не занепадайте духом. Завжди слід сподіватися на виграш у лотерею чи на спадщину.
— Ми не купуємо лотерейних квитків. І нам нема від кого чекати спадщини.
— Тим краще. Адже можна одержати якусь несподівану премію. Але не хапайтеся за перше-ліпше житло, не кваптесь. Повірте мені: вкрай важливо, аби оселя, в якій живеш, подобалась.
— Навіть з пацюком? А ваша вам подобається?
— Навіть з пацюком. Ой, я згадав, що маю для вас важливу новину. Вчора ввечері мене наче осяяло. І я зробив відкриття.
— Що ж ви відкрили?
— Ключ. До людської поведінки. Запам’ятайте сьогоднішній день!
— А який сьогодні день?
— Не знаю. Подивіться в свій нотатник-щоденник і запишіть на відповідній сторінці: «Цього незабутнього дня я перший дізнався про відкритий Мелвілом пробний камінь. Він визначає, які вчинки й почуття добрі, а які погані». За моральну засаду я взяв одну з мрій, що зринула ще за моєї юності, коли ми з друзями провадили довжелезні розмови про судну годину.
— Ваше відкриття справді вкрай важливе. Поздоровляю вас, учителю!
— Слід відзначити цю подію.
Учень ще раз привітав учителя, а той відчинив шафку, дістав звідти пляшку з гранатового кольору рідиною і наповнив дві чарки. Вони чокнулись.
— Розповідати?
— Атож.
— Але спершу трохи історії. Звикнувши до пацюка в своєму будинку, я став помічати, що він дедалі більше опосідає мої думки. Аби якось зарадити цьому, я задля розваги спитав себе жартома: а який сенс і яка користь, що ця потворна тварина існує? Але сам намір знайти якесь виправдання розлютив мене.