Фантастика Всесвіту. Випуск 2
- Автор: Аллен Вуди, Азимов Айзек
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 2». Краткое содержание книги:
— Може, ви його вбили?
— Гадаю, що ні.
— Краще нам вирушити негайно.
— На якийсь час він затримається. Я певен, що зіткнення травмувало його.
— Так чи так, ми забираймося геть. Ось тільки знайду книжку, яку читаю.
— Куди ж ми подамося?
— Ви поїдете за мною на своїй машині до Креволи, а звідти — пряма дорога до Локарно. Я ж поверну до Мілана. Не хочу, щоб через мене з вами щось сталося.
— Скажіть, а як би ви повелися на моєму місці? Чи доцільно друкувати нашу розмову?
— Як хочете. Що це?
— Що?
— Чуєте? Стукають.
— Здається, і справді.
— Грюкають у двері.
— Не відчиняйте!
— Спокійно.
— А якщо ми не відчинимо, що тоді?
— Краще приготуватися до можливої облоги. Продуктів на кілька днів вистачить.
— Чуєте? Наче щось ламають. Він збирається вирвати дерево?
— Він висадив двері. Піду йому назустріч. Що вже буде: не можна ж без кінця тікати. Залишайтеся тут і не хвилюйтеся. Я лікар, тож умію заспокоїти шаленців.
Що мені тепер робити? Я не в силі протистояти велетові, що висадив такі двері. Не можу й утекти через вікно. Надто густі грати. А стогін професора б’є по нервах. Плутає думки. Байдуже: візьму себе в руки. Глухий удар — певно, велет пожбурив щось із меблів об стіну. Ні, в холі меблів нема. Отже, то тіло професора Хеккеля. Тепер нічого не чути. Моторошна тиша. Уявляю собі видовище за дверима. Труп професора Хеккеля на підлозі, а велетень роззирається довкола, міркуючи, що робити далі. Ворушити мізками для нього мука, але раптом йому свіне думка позбутися свідків. Тож і стане обшукувати будинок. Тільки б не починав з цієї кімнати.
Чую, як зарипіли східці. Хтось важко й повільно суне нагору. Мабуть, у мене є шанс. Щойно пересвідчуся, що велетень піднявся на другий поверх, вихоплюсь назовні й плигну в машину. Локарно зовсім поруч. Гнатиму, не зупиняючись до Італії. До Сицилії. Завжди мріяв побачити Сицилію. Якщо врятуюсь, не буду публікувати інтерв’ю. Тож велетень нічого не матиме проти мене.
Те саме рипіння. Якісь нескінченні сходи. Не йму віри: він спускається! Передумав і вирішив обшукувати знизу. Ховаю магнітофон за книжками; щоб не розтрощив його, коли сюди влізе. Ненависні кроки наближаються. Двері розчахуються. Я вмикаю магнітофон.
© ВСЕСВІТ. — 1991. — № 5.
© БУЦЕНКО Олександр, переклад з іспанської, 1991.
ПАЦЮК, АБО КЛЮЧ ДО ПОВЕДІНКИ
— Щодо мене, то я волів би зовсім не виходити з дому, — зазначив професор.
Він мав прізвище Мелвіл, і багато хто називав його капітаном, маючи на оці не фах, а звичку накульгувати заскленим коридором свого швейцарського будиночка над морем, мов отой пірат на капітанському містку. Хоч і старий, він був так само спритний, попри скалічену ногу в ортопедичному черевикові — худорлявий, високочолий, з густою сивою чуприною, завжди ретельно поголений, з незмінною краваткою а ля Вальєр[12]. Ця краватка й густа чуприна робили його схожим на митця дев’ятнадцятого сторіччя.
— Насмілюсь зауважити, сеньйоре, що недовгі прогулянки ще нікому не шкодили, — озвався студент.
Його звали Ругероні. Молодий, спортивного вигляду, рудоволосий і веснянкуватий, з випнутими щелепами; погано стулені губи не закривали зубів.
Він брав уроки з предметів, що їх мусив перескладати абиякий студент, але професор відчував до нього прихильність. Якось, не змовляючись, вони від стосунків професора й студента перейшли до інших — учителя і учня.
— А навіщо виходити? — запитав учитель. — Дні такі короткі, що ледь устигаєш поміркувати, почитати, пограти на фісгармонії.
— Бачте, сеньйоре, сусіди можуть торочити, ніби вам щось поробилося. Чи постарішали.
— Мене їхні балачки на обходять.
— Але страждатиме ваше самолюбство.
— Мені воно не властиве.
— А я — навпаки, маю його над міру. Та й хіба досягне юнак чогось у житті без самолюбства і гордощів?
— То чому б вам, сеньйоре Ругероні, не виявити хоч дещицю їх у навчанні? — зичливо всміхнувся вчитель. — Аж не віриться, що саме цього вам бракувало на іспитах.
— Якось ви самі казали, що іспити й лекції небагато важать. Я прагну навчитися міркувати.
— Що ж, у цьому, певно, ви маєте слушність. Життя коротке, і не слід гайнувати часу. Тепер ви розумієте, чому я не виходжу? У мене тут є все. Чудовий будинок, і розташований вдало. Коли ж хочу перепочити, просто визираю у вікно. З ось цього, навпроти, скажімо, бачу море й мрію про кораблі та мандри. Уявні мандри найприємніші, бо позбавлені клопоту. Якщо ж визираю в те, дальнє вікно, то вдихаю соснові пахощі.
12
Вальєр Хосе Флоран (1717–1776) — французький генерал від артилерії (очолював Артилерійську академію).