Що впало, те пропало

— Дайте мені спокій, — кидає Медден. — Або я викличу справжню поліцію.

— Усього декілька слів, — Ходжес думає: «Чорт, я говорю, ніби якийсь свідок Єгови». Медден обходить «Навігатор», сумка з нічним приладдям розгойдується в нього на плечі, як маятник.

— Жодних слів, — відрубує Медден. — Ви божевільний.

— Знаєте, як кажуть, — відповідає Ходжес, коли Медден тягнеться до дверей із боку водія. — «Іноді відчуваєш себе божевільним, іноді ні»[51].

Медден відчиняє двері. «Усе складається якнайкраще», — думає Ходжес, дістаючи з кишені куртки Веселого Ляпанця. Ляпанець — це зав’язана вузлом шкарпетка. Під вузлом стопа, заповнена кульками від підшипника. Ходжес робить помах й опускає ляпанець на ліву скроню Меддена. Удар Золотоволоски[52], не надто сильний і не дуже м’який, те, що треба.

Медден, хитнувшись, упускає портфель. Коліна його підгинаються, але не складаються. Ходжес бере його вище ліктя сильною «а-зараз-ти-підеш-зі-мною» хваткою, яку досконало опанував ще тоді, коли був членом міського поліцейського управління, і допомагає Меддену сісти в «Навігатор» на місце водія. В очах Меддена плаваючий вираз боксера, який пропустив потужний удар і може тільки сподіватися на те, що раунд закінчиться до того, як противник укладе його остаточно.

— Оце так-так, — каже Ходжес і, коли дупа Меддена опускається на шкіряну оббивку черпакоподібного сидіння, нахиляється й ставить у салон його безвольну ліву ногу. З лівої кишені спортивної куртки він дістає кайданки та швидким рухом приковує Меддена до керма. Ключі від «Навігатора» на великому жовтому брелоці «Герц»[53] лежать в одному з утримувачів для чашок. Ходжес бере їх, зачиняє дверцята, піднімає портфель і швидко обходить автомобіль до пасажирського місця. Перш ніж сісти, він жбурляє ключі в траву під покажчиком «ТІЛЬКИ ДЛЯ ЗАВАНТАЖЕННЯ І РОЗВАНТАЖЕННЯ». Гарна ідея, ураховуючи, що Медден уже оговтався й почав тикати кнопку «старт» позашляховика. Щоразу, коли він це робить, на приладовій дошці загоряється «КЛЮЧ НЕ ЗНАЙДЕНО».

Ходжес зачиняє дверцята і з радісним обличчям повертається до Меддена.

— Ось ми й разом, Олівере. Зручненько влаштувалися, як два клопи в килимі.

— Ви не маєте права, — говорить Медден. Голос його звучить досить бадьоро для людини, у якої навколо голови все ще повинні кружляти мультяшні пташки. — Це напад. Я можу подати до суду. Де мій портфель?

Ходжес піднімає портфель.

— У повній цілості. Я підняв його для вас.

Медден тягнеться до нього вільною рукою.

— Дайте сюди.

Ходжес кладе його на підлогу й ставить зверху ногу.

— Поки що він перебуває під арештом.

— Чого тобі треба, засранцю? — Ревіння абсолютно не поєднується з дорогим костюмом і стрижкою.