Що впало, те пропало
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Bill Hodges Trilogy #2
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-9290-4
- Переводчик: Віталій Михалюк
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Що впало, те пропало». Краткое содержание книги:
Цей же мав такий вигляд, наче готовий був розвернутися й чкурнути до дверей від будь-якого гучного звуку. На ньому був піджак міського коледжу, абсолютно недоречний у таку спеку. Дрю свого часу багато читав про Шерлока Голмса, тому, склавши піджак, вуса й окуляри, дійшов висновку, що перед ним хлопчисько, який хоче здаватися старшим, ніби намагається потрапити до одного з танц-клубів у центрі міста, а не до книжкового магазину, що спеціалізується на рідкісних виданнях.
«Ти хочеш, щоб я дав тобі не менше двадцяти одного, — подумав Дрю, — але провалитися мені на цьому місці, якщо тобі вже є сімнадцять. І ти прийшов сюди не просто так, знайти щось почитати, так? У тебе є конкретна мета».
Під пахвою молодик тримав велику книгу й манільський конверт[59]. Спочатку Дрю подумав, що хлопчина приніс якусь запліснявілу стару книгу, яку знайшов на горищі, щоб дізнатися, скільки вона коштує, але, коли містер Вусики невпевнено підійшов ближче, Дрю побачив й одразу впізнав фіолетовий стикер на корінці книги.
Першим, що Дрю було хотів сказати: «Чого тобі, синку», — але він стримався. Нехай хлопець і далі прикидається студентом. Яка різниця?
— Добридень, я можу вам допомогти?
Секунду юний містер Вусики мовчав. Темно-коричнева поросль на його губі підкреслювала блідість щік. Дрю зрозумів, що він вирішує, залишитися або пробурмотіти: «Гадаю, що ні», — і дременути звідси нафіг. Одного слова, імовірно, вистачило б, щоб його спровадити, проте Дрю страждав на одну, звичайну для антикварів, недугу — цікавість. Тому він обдарував хлопчину своєю найприємнішою хоч-до-рани-прикладай посмішкою, склав на грудях руки й завмер в очікуванні.
— Ну… — нарешті промовив хлопчик. — Можливо.
Дрю підвів брови очікуючи.
— Ви ж не тільки продаєте всілякі рідкості, але й купуєте, так? Так на вашому сайті сказано.
— Усе правильно. Тобто, якщо відчуваю, що потім зможу їх вигідно продати. Така природа цього бізнесу.
Хлопець зібрався з духом — Дрю навіть побачив, як змінився вираз його обличчя, — і підійшов впритул до стійки, на якій у колі світла від старомодної настільної лампи зі складною ніжкою хаотично лежали стоси книжок. Дрю простягнув руку.
— Ендрю Халлідей.
Хлопець похапки потримався за його кисть і висмикнув руку, наче боявся, що його схоплять.
— Джеймс Гокінс.
— Радий знайомству.
— Ага. Я… У мене є дещо, що, можливо, вас зацікавить. Який-небудь колекціонер може заплатити за це великі гроші. Якщо колекціонер правильний.
— Але це не книга, яку ви принесли, так? — Дрю тепер було видно назву: «Посилки з Олімпу». На корінці підзаголовок написаний не був, але Дрю володів такою книгою багато років, тому добре її знав: «Листи від 20 великих американських письменників, написані власноруч».
— Ні, звичайно, це не вона. — Джеймс Гокінс нервово реготнув. — Це лише для порівняння.
— Добре. Я слухаю вас.
Якусь мить «Джеймс Гокінс», здається, не міг вирішити, із чого почати. Потім, поправивши під пахвою манільський конверт і міцніше притиснувши його ліктем, почав швидко перегортати блискучі сторінки «Посилок з Олімпу», пропустивши записку Фолкнера, у якій той лаяв якусь продовольчу компанію в Оксфорді, Міссісіпі, за неправильно виконане замовлення, захоплююче послання Юдори Велті Ернесту Гемінґвею, цидулки незрозуміло про що від Шервуда Андерсона й список покупок у бакалійному магазині, написаний Робертом Пенном Ворреном та прикрашений малюнком двох танцюючих пінгвінів, один із яких курить сигарету.
Нарешті він знайшов, що шукав, поклав книгу на стійку й повернув її до Дрю.
— Ось, — сказав він. — Подивіться на це.
Серце завмерло у Дрю, коли він прочитав заголовок: Від Джона Ротстайна Фланнері О’Коннор. Дбайливо перефотографований лист був написаний на розлініяному аркуші паперу з нерівним лівим краєм, там, де він був вирваний із записника, купленого в магазині «усе по десять центів». Невеликий акуратний почерк Ротстайна, зовсім не схожий на руку більшості письменників, неможливо було не впізнати.
19 лютого 1953
Дорога Фланнері О’Коннор,
Я отримав Ваш чудовий роман «Мудра кров», який Ви люб’язно підписали для мене. Я можу казати чудовий, тому що купив його, як тільки він вийшов, й одразу ж прочитав. Я так само радий отримати копію з автографом, як Ви, не сумніваюся, радієте авторському гонорару від ще одного проданого примірника! Мені сподобалася вся різношерста компанія персонажів, особливо Хейзел Моутс і Енох Емері, воротар зоопарку, з яким, упевнений, мій Джиммі Ґолд захотів би подружитися. Вас називають «знавцем гротеску», міс О’Коннор, проте чого критики у Вас не помічають — імовірно, тому що самі позбавлені цієї якості, — так це Вашого божевільного почуття гумору, що не знає кордонів. Я знаю, Ви нездужаєте, але сподіваюся, що, незважаючи на це, Ви будете продовжувати працювати. Це важлива робота. Ще раз дякую.
59
Великий конверт із жовтуватого манільського паперу, використовується для пересилання кореспонденції, що складається з багатьох сторінок.