Що впало, те пропало
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Bill Hodges Trilogy #2
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-9290-4
- Переводчик: Віталій Михалюк
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Що впало, те пропало». Краткое содержание книги:
Він уже збирався розвернутися й піти, коли помітив пакетик від чіпсів, що бовтається на кущі. Морріс відігнув кущ і — Матінко Божа, ось вона стежка, точніше, привид тієї стежки, яка колись тут проходила. Зрозуміло чому — після закриття Залу молодь стала нею користуватися набагато менше. І це добре. Хоча, нагадав він собі, майже весь час, що він провів у Вейнсвіллі, Зал був відкритий. Незліченна кількість ніг пройшла поблизу його закопаного скарбу.
Він рушив стежкою, повільно, зупиняючись щоразу, коли місяць пірнав за хмару, і продовжуючи шлях, коли він з’являвся знову. За п’ять хвилин почулося дзюрчання струмка. Отже, і він зберігся.
Морріс вийшов на берег. Потік був відкритий небу, й оскільки місяць піднявся вже досить високо, вода блищала, як чорний шовк. Вибрати потрібне дерево на протилежному березі, те, під яким він сховав скриню, було зовсім не складно. За ці роки воно розрослося й нахилилося до струмка. Кілька кострубатих коренів стирчали вигинами із землі, але все інше виглядало так само.
Морріс перейшов через струмок старим шляхом, переступаючи з каменя на камінь і навіть не замочивши черевиків. Одного разу він озирнувся — він знав, що навколо нікого, якби тут знаходився ще хтось, він би почув, але старої тюремної звички було не так вже й легко позбутися — і встав під деревом навколішки. Чуючи, як дихання з хрипом проходить крізь горло, Морріс однією рукою взявся за корінь, а другою почав висмикувати траву.
Розчистивши невеликий круглий майданчик, він став копати, відкидаючи вбік камінчики. Коли руки занурилися в землю до середини передпліччя, пальці натрапили на щось тверде й гладке. Морріс притулився палаючим лобом до викривленого шишкуватого кореня, шматок якого стирчав із землі, і заплющив очі.
На місці.
Його скриня на місці.
Слава тобі, Господи!
Цього було достатньо, принаймні поки. Найбільше, що він міг зробити, і, Господи, яке полегшення. Він згріб землю назад до ями й закидав її торішнім осіннім листям із берега струмка. Незабаром тут знову виросте трава — бур’яни швидко ростуть, особливо в теплу погоду — і це закінчить роботу.
Якби Морріс був вільною людиною, то пішов би далі Сикоморовою, бо так було ближче до автобусної зупинки, але зараз він зробити цього не міг, бо двір, до якого вела стежка, належав родині Сауберсів. Якщо хтось із них побачить його там, вони тієї ж миті подзвонять 911[40], і тоді вже завтра його, імовірно, повернуть до Вейнсвілла, та ще й накинуть років зо п’ять до старого терміну про всяк випадок.
Натомість він повернувся на Березову, переконався, що навколо, як і раніше, нікого, і пішов до зупинки на Гарнер-стрит. Ноги його втомилися, долоня, якою він копав землю, була вся подряпана й боліла, але Морріс відчував себе так, ніби став важити на сотню фунтів[41] менше. Скриня на місці! Він і не сумнівався, що так і буде, але отримати підтвердження було так солодко.
Повернувшись до Елітного гнидника, він змив бруд із рук, роздягнувся й ліг. Сьогодні сусіди галасували більше, ніж завжди, але все одно не настільки, як у крилі Д у Вейнсвіллі, особливо такими ночами, як сьогодні, коли на небі такий великий місяць. Морріс заснув майже одразу. Тепер, перевіривши скриню, він мав бути обережним — це була його остання думка. Обережніше, ніж будь-коли.
4
Майже місяць він поводився вкрай обережно, уранці з’являвся на роботі хвилина у хвилину, увечері раніше повертався до Елітного гнидника. Єдиною людиною з Вейнсвілла, з якою він зустрівся, був Чак Роберсон, що звільнився завдяки Моррісу після аналізу ДНК, але Чак не вважається подільником, адже він із самого початку був невинний. Принаймні у тому злочині, за який сидів.
Його начальник у МАК — гладкий, пихатий вилупок, який навіть на комп’ютері нормально працювати не вміє, зате заробляє, напевно, штук шістдесят на рік. Щонайменше шістдесят. А Морріс? Одинадцять баксів на годину. Продовольчі талони й кімната на дев’ятому поверсі, не набагато більша за тюремну камеру, у якій він провів свої так звані «кращі роки життя». Морріс не впевнений, що його робоча кабінка не прослуховується, та він би й не здивувався. Сьогодні в Америці, схоже, усе прослуховується.
Кепське життя, і хто в цьому винний? Комісії з умовно-дострокового звільнення він раз за разом, не вагаючись, казав, що сам. Правила гри в пошуки винного він добре вивчив під час розмов із Кердом-смердом. Робити поганий вибір було необхідністю. Якщо ти не даси їм старе добре mea culpa[42], то не вийдеш ніколи, і не важливо, про що якась хвора на рак курва напише в листі, аби заручитися прихильністю Ісуса. Морріс і без Дака про це знав. Як кажуть, не вчора народився.
40
Номер телефону екстреної служби в Північній Америці.
41
100 фунтів = 45,36 кг.
42
Моя провина (лат.) — формула визнання провини, що походить від першої фрази покаянної молитви Confiteor, яка читається в римсько-католицькій церкві на початку меси.