Системне тлумачення кримінального закону

Тлумачення законів як різновидність мислення може призвести до істинних суджень про зміст закону лише у тому разі, якщо воно буде правильним. Будь-яке правильне мислення має бути визначеним, послідовним і доказовим. Такому правильному мисленню вчить нас логіка. Тому процес тлумачення законів, щоб бути правильним, має відповідати правилам і законам формальної логіки[477]. Слід зауважити, що питанням встановлення істинності, правильності та хибності присвячено достатньо уваги дослідниками у галузі логіки, зокрема такі питання розглядали І. Герасимова[478], Г. Челпанов[479], А. Чкнаверянц[480] та інші.

І. Герасимова, наприклад, зауважує, що одним із ключових понять семантики є поняття істини, або точніше, істинного значення[481]. Як відомо, порушення вимог законів логіки призводить до неправильного та нелогічного мислення. У практиці мислення трапляються двоякі логічні помилки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки: софізми (логічний виверт, який навмисно імітує, наслідує формальну правильність мислення, щоб видати хибне міркування за істинне[482]) та паралогізми (хибний висновок, який є наслідком ненавмисного порушення законів і правил логіки[483]).

А. Чкнаверянц пояснює, що правильність характеризує думку зі сторони її структури, способу зв'язку, істинність — зі сторони відношення думки до об'єктивної дійсності, яке неможливо встановити без аналізу конкретного змісту цієї думки. Видається, що правильність мислення (доведеність, несуперечливість, послідовність) ще не є істиною[484]. Для здійснення системного тлумачення та встановлення дійсного змісту тексту закону на основі структури та способів зв'язку вагоме значення має правильність і істинність. Оскільки логіка — універсальна наука, то її категорії активно використовуються і в науці кримінального права[485].

Закони логіки в результаті суспільної практики набули аксіоматичного характеру. Наприклад, закон тотожності виражає те, що залишається в речах відносно постійним, стійким упродовж певного часу. Закон несуперечності відображає те, що предмет не може одночасно мати несумісні ознаки. Закон виключення третього підтверджує, що предмет не може мати і не мати одночасно ту чи іншу ознаку: він або має цю ознаку, або ні. Закон достатньої підстави відтворює необхідний зв'язок усіх явищ[486]. Проте деякі науковці заперечують закон достатньої підстави як такий[487]. Кожному закону логічного мислення відповідають якісь вимоги. Якщо закони логічного мислення порушити не можна, то на практиці простежується безліч прикладів порушення вимог тих чи інших законів.

Відповідно до поглядів В. Бабаєва специфіка логіки права обумовлена не існуванням в арсеналі досліджень законів і правил логіки чи навіть вимог логіки діалектичної, вона визначається характерними ознаками самого права як явища з його сутністю і типом. Нормативність права, наприклад, вимагає особливої процедури реалізації державної волі в закон, наявності закріплених у законодавстві правових понять і визначень, сформульованих за законами логіки, логіко-юридичної структури правових норм тощо. Системність як ознака права необхідністю вбачає діалектичний зв'язок права і суспільних відносин, які ним визначаються, а також взаємодію і узгодженість структурних підрозділів правової системи. Вимоги діалектичної та формальної логіки під час аналізу державно-правових явищ змінюють право як таке. Особливими є лише їх вияви, що обумовлено специфічними рисами права[488].