Повзе змія

— Дякую, що нагадали, який я старий, — Калита знову закурив, зробивши нову попільничку ще з однієї чернетки. — Кожному хотілося нести колоду з Леніним на суботнику. Так само кожному тут кортіло якимось боком примазатися до справи банди Баглая. Після затримання велику прес-конференцію влаштували, все керівництво обласного та міського МВС писками торгувало. Не жарт — злочинця такого масштабу знешкодити. Харламов споважнів — куди там мої віники! А, правда, ну його! — майор відмахнувся. — У Миколаєві Баглай убив двох чоловіків. Вони заборгували одному місцевому діячеві, Баглай виявився його знайомим, запропонував свої послуги за процент. За один вечір двох порішив. Підписав на цю справу ще кількох придурків, організував викрадення, вивіз далеко за місто. Полонених особисто катував на очах один в одного та своїх обкурених дружків — і перестарався. Коли побачив, що одного на смерть замучили, розізлився і другого навздогін порішив. Своїм бійцям пообіцяв — хоч слово кому ляпнуть, таке саме з кожним зробить. Повірили, чесно мовчали. Його замовники здали, бо трупи знайшли, справу порушили за фактом убивства, а про борги багато хто знав. Тоді Баглая шукали і знайшли, тільки він, гадюка, всіх перехитрив. Подробиць його втечі не знаю, про таке в нас розводитися не дуже люблять, але сам факт: вивезли його на відтворення, Баглай скористався слушним моментом і накивав п’ятами. Йому тоді двадцять років лише стукнуло. Потім — Хмельницький, теж довга історія, але я її не дуже добре знаю, тому не хочу пресу морочити. Там так вийшло: серія вибухів по місту, за групу взялися серйозно, і раптом приходить інформація, де вони переховуються всі. Стрілянина була, про це в газетах писали, напевне інформацію знайдете, дивіться за дев'яносто дев’ятий рік. Коли ті, хто вцілів, зрозуміли, що їх здали, відразу вирахували, хто. Адже їхній головний мусив підійти, та подзвонив одному на мобільний, сказав, аби чекали, сам затримується. Компанія, ясна річ, покривати зрадника не стала. Тим більше, в нього загальна каса лишалася.

— Тобто, доки вони не назвали прізвища Баглая, про нього ніхто нічого не знав?

— Так точно, Лєно. Із Харковом така сама ситуація. Зібрав там Баглай чергову групу, почали промишляти розбоями. Досить вдало, скажу вам, у них це виходило. Поки не підказали йому промацати будинок директора одного з міських цвинтарів. Крім господаря, там були ще його мати, жінка шістдесяти двох років, і двадцятидвохлітня донька. Стара померла першою. Баглай лише провів їй лезом по шиї, поріз дуже легенький залишився, а в неї серце не витримало. Не знаю, не знаю… І він сам твердить, і адвокат підтакує — не було наміру вбивати нікого, хотіли лише налякати. За словами Баглая, коли старенька померла, господар сам почав гроші зі сховків витягати, але для чого тоді було мучити його й дівчину, а потім — стріляти їм у голови? Думаю, за своє майно чоловік тримався до останнього, бо читав висновки медекспертизи: він помер останнім. Очевидно, спочатку Баглай застрелив доньку в нього на очах. Сам він каже — вони йому виходу не лишали, змушений був убити. Чому, питається, коли перед цим постійно твердив: всі зайшли до будинку в масках і там їх не знімали. Захотів — і вбив, ось що я вам, Лєно, скажу.