ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

Порівняння традиційного підходу до державного управління з торговим автоматом було елементом пазлу, якого мені бракувало. Мем Gov 2.0 набував популярності у Вашингтоні, але здебільшого в тому розумінні, що центральні органи влади треба виводити в соціальні мережі. Вважалося, що соціальні мережі допоможуть політикам доносити інформацію до народу, а народ дістане ще одну можливість «гатити по торговому автомату». Однак для мене йшлося про набагато більші можливості: влада могла розвинути Google Maps та App Store.

Ми поклали собі переосмислити Gov 2.0 і накреслити нову мапу того, як технології наближають владу до моделі, що уявлялася батькам-засновникам США. У листі до Джозефа Кейбелла Томас Джефферсон так описував цю модель: «Кожний почувається учасником управління державою не лише в день виборів, раз на рік, а завжди, щодня»155. За такої системи, влада — це знаряддя координації колективної діяльності громадян. Джефферсон писав про спосіб управління — правила, на які орієнтується суспільство. Його ідея про «учасника» перегукується з принципами програмного забезпечення Open Source, та й, зрештою, будь-якої успішної платформи.

Слід розуміти: теорія про держоргани як платформи зовсім не означає, що державні функції передаються на аутсорсинг приватному сектору. Це означає, що представники влади визначають, які «цеглинки» влада має привезти на «будівництво», надають усі необхідні послуги, але при цьому не забирають можливостей в учасників ринку.

У січневому випуску 2009 року «Єльського журналу права і технологій» (Yale Journal of Law&Technology) була чудова стаття «Урядова інформація і невидима рука» (Government Data and the Invisible Hand) Девіда Робінсона, Гарлана Ю, Вільяма Зеллера й Едварда Фелтена. Автори стверджують, що владі краще не створювати сайти для громадян. Якщо цей заклик видається вам знайомим, ви, мабуть, чули, що чиновників звинувачують у некомпетентності в технологіях: мовляв, віддали б на аутсорсинг, та й по всьому. Проте в статті йшлося не про те. Робінсон та його співавтори хотіли, щоб влада надавала вільний доступ до масиву даних. Тоді всі охочі могли б скористатися даними для розробки різноманітних послуг — можливо, для різних бізнес-моделей156. Цим і відрізняється торговий автомат від платформи.

Міркування авторів статті близькі до «Восьми принципів відкритості урядових даних», які ми з Карлом Маламудом та гарвардським викладачем права Ларрі Лессіґом, разом із 30-ма іншими активістами, що виступали за відкриті дані, опублікували після засідання робочої групи в грудні 2007 року157. Один із тих принципів такий: файли з інформацією, оприлюдненою онлайн, мають бути у форматах, доступних не тільки для читання, а й для опрацювання. У такому разі, користувачі зможуть послуговуватися даними для потреб, які не передбачили автори файлів.

Президентська адміністрація Обами багато говорила про open data, однак більшість гадала, що то лише для прозорості і звітності влади. Дехто розумів, що відкрита інформація буде корисною для громадян і загалом для суспільства158. Такі люди креслили нову мапу. На мою думку, ця мапа могла привести нас до ефективнішої системи державного управління. Я сподівався, що сформується новий діалог між лібералами й консерваторами. Такий діалог визначав політичний дискурс останніх десятиліть. Насправді не так і важливо, чи втручається держава в економіку і чи великим є державний сектор. Коли влада є успішною платформою, державний сектор може бути малим, але надавати багато послуг: так само, як Apple надає безліч послуг через айфони. Apple не розробляла тисячі власних додатків, а лише збудувала платформу й ринок, куди посунули сотні тисяч девелоперів.