Під скляним ковпаком
- Автор: Плат Силвия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-296-3
- Переводчик: Ольга Любарська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Під скляним ковпаком». Краткое содержание книги:
Я зняла кришку з другої миски й побачила там макаронну брилу — охололу, липку, мов кавалок крохмального клею. Третя й остання миска була повна печених бобів.
Як мені було добре відомо, ніхто й ніколи не подає двох бобових страв одночасно. Нехай би то були боби й морква чи боби й горошок, але аж ніяк це не мали бути боби й боби. Чорношкірий просто хотів перевірити, скільки зневаги ми здатні проковтнути.
Медсестра повернулася, і чорношкірий відійшов далі. Я з’їла печених бобів стільки, скільки змогла. Тоді підвелася, перейшла за стіл, щоб медсестра не бачила моїх ніг, і обминула чорношкірого, який саме скидав у смітник недоїдки з тарілок. Відвівши ногу назад, я різко копнула його в гомілку.
Той підскочив, скрикнув і вирячився на мене.
— Ох, міз, мі‑із, — стогнав він, розтираючи ногу. — Не можна так, не можна, ніяк не можна.
— Ти заслужив, — сказала я, дивлячись йому в очі.
— Не хочете сьогодні вставати з ліжка?
— Ні.
Я залізла глибше під ковдру й накрилася з головою. Тоді відігнула кутик і визирнула. Медсестра струшувала термометр, який щойно витягла з мого рота.
— Бачите, нормальна.
Я дивилася на термометр, перш ніж вона прийшла по нього. Щоразу так робила.
— Ви ж бачите, що температура нормальна, нащо постійно міряти?
Я хотіла пояснити, що коли з моїм тілом щось не так — це нестрашно, бо краще вже щось буде не так із тілом, аніж із головою, але ці слова вимагали таких зусиль і рішучості, що я промовчала. Тільки глибше сховалася під ковдрою.
А потім крізь ковдру я відчула, як щось ізлегка, однак докучливо тисне на ногу. Медсестра поставила тацю з термометрами на моє ліжко й відвернулася заміряти пульс пацієнтки, яка лежала на місці місіс Томолілло.
Раптом мене пронизала непереборна жага побешкетувати, принадна й дошкульна, мов тупий біль у розхитаному зубі. Я позіхнула й випросталася, вдаючи спробу перелягти на інший бік, і підсунула ногу під тацю.
— Ой-ой! — скрикнула медсестра, наче шукаючи допомоги, і до неї підбігла ще одна.
— Гляньте, що ви накоїли!
Я висунула голову з укриття й визирнула за край ліжка. На підлозі довкола емальованої таці блищала зоря з дрізок термометрів, і ртутні кульки тремтіли небесною росою.
— Пробачте, — сказала я. — Це випадково.
Друга медсестра прошила мене лихим поглядом:
— Ви це навмисне зробили. Я все бачила.
Тоді вона вибігла, і майже миттєво прибігли двоє санітарів, які вивезли мене просто на ліжку в палату, де раніше тримали місіс Мол, але я все одно встигла вхопити собі одну ртутну кульку.
Невдовзі по тому, як мене замкнули, я зауважила обличчя того чорношкірого. Смолистим мелясовим місяцем він маячив у заґратованому віконці дверей, але я вдала, ніби не помітила.
Наче дитина, яка приховує від дорослих таємницю, я всміхнулася до сріблястої краплини, зачаєної між долонь. Якщо впустити її додолу — вона розсиплеться на мільйон крихітних копій себе, а коли їх усі згребти докупи — вони зіллються в одне ціле, без жодного шва чи тріщини.
Я всміхалася та всміхалася до крихітної сріблястої кульки.
Не уявляю, що вони зробили з місіс Мол.
Розділ п'ятнадцятий
Чорний кадилак Філомени Ґінеї плив перевантаженими надвечірніми вулицями, мов церемоніальне авто. От-от воно перетинатиме Чарльз по одному з коротеньких мостів, і я без зайвих роздумів відчиню двері й крізь потоки машин добіжу до огорожі. Стрибок — і вода зімкнеться над моєю головою.
Я бездумно м’яла серветку, дерла її на клапті, скочувала з них дрібні балабушки і чекала нагоди. Мене посадили посередині заднього сидіння, між матір’ю та братом, і вони обоє трохи хилилися вперед, мов діагональні перекладини, обабіч затуляючи від мене дверцята.
Переді мною була широка водієва шия — рожева, наче ковбаса, затиснена між синім кашкетом і спинкою синьої куртки, а поруч із водієм тремтіло полохливим заморським птахом смарагдове пір’я капелюшка, що прикрашав сиву голову Філомени Ґінеї, славетної романістки.
Було не зовсім ясно, навіщо місіс Ґінея приїхала до мене. Я знала тільки, що її зацікавив мій випадок і що колись, на піку кар’єри, вона й сама потрапляла в психлікарню.
Мати казала, що місіс Ґінея надіслала телеграму з Багам, де прочитала про мене в бостонській газеті. У посланні місіс Ґінея цікавилася: «Чи у справі фігурує хлопець?»
Якби все було через хлопця, місіс Ґінея, звісно, ніяк не могла би зарадити.