Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає

Останнє із завдань держави загального добробуту — зрівняння доходів. Це означає, що ті, хто більше заробляє, відповідно, сплачують більші податки. Фінському народові ця ідея особ­ливо припала до душі, бо вона магічним чином заспокоює заздрісні зазіхання. Заздрісній людині тепло на душі від того, що заможний — не такий уже й заможний, бо податківець подумав про нього в першу чергу. На жаль, лише прибутки від капіталу після стягнення податків стають обділені, як нерідні. На власній зарплаті ніхто ще не розбагатів, це пісня пісень зрівняння доходів у державі загального добробуту. Натомість, розбагатіти можна за рахунок опціонів і акцій, але це з іншої опери. Заздрість повинна поширюватись і на них. Це складно, адже притиснуті гроші відтікають з країни. Той, хто вдовольняється зарплатою, нікуди не тікає. Він ніяк не здатен захистити свої гроші. Однак платить, адже отримує послуги.

Зрівняння доходів має цікавий стосунок до щастя. Люди несамовито заздрять одне одному, особливо якщо успішніша людина має визнання і належить приблизно до того самого суспільного класу, що й заздрісник. Цілком незнайомих і дивних вигадників можна ненавидіти і зневажати, але не заздрити їм. Заздрість виникає внаслідок порівняння й, імовірно, бере початок у братських стосунках. Це віддзеркалюють жорстокі сварки за спадщину, де виміщається вся давня злоба. Що було, те було, люди заздрять одне одному і вимагають дотримання єдиної загальної норми. Усім одного й того ж — ідеальний варіант. Тоді один не буде кращим за другого.

Тільки от, на жаль, капіталізм також вимагає різниці між доходами, а не лише створює її. Легко зрозуміти, що інший отримує більшу зарплату, ніж я. Таке суспільство. Інший краще освічений, завзятіший кар’єрист і в цілому щасливіший. Його погані риси винагороджено з лишком. Таке несправедливе у нас суспільство. Хороше утискається, погане удостоюється грошових нагород і додаткових переваг. Важко визнати, що різниця між доходами та інші мотиваційні чинники також потрібні. Кому стане змоги вчитися, гарувати, будувати кар’єру, конкурувати й брати ризик, якщо йому не запропонувати додаткових благ? Лише університетські дослідники такі дурні. Вони згодні на маленьку зарплату та комірчину, де нікому не буде до них діла. Вони, звісно, теж мають великі мрії. Кожен винятково обдарований, квітка його таланту от-от розкриється, і його запросять на роботу до Америки. Та навіть якщо все не складеться так ідеально, фінська наукова спільнота визнає цінність роботи дослідника і запросить його до своїх елітних кіл із розкритими обіймами.