![Якщо кров тече [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Якщо кров тече [UK]
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2021
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Якщо кров тече [UK]». Краткое содержание книги:
Ралфе, я зробила все, що могла, але цього може бути не досить. У мене є плани, але я, можливо, не переживу цієї справи. Якщо так станеться, хочу, аби ти знав, як сильно я цінувала твою дружбу. Якщо я справді загину, а ти вирішиш продовжити почате мною — прошу тебе, будь обачний. У тебе дружина й син.
[На цьому запис закінчується.]
Містечко Пайнборо розташоване неподалік від Піттсбурга. Хоч більша частина західної Пенсильванії — це фермерські землі, Пайнборо може похвалитися жвавим діловим центром і майже сорока тисячами жителів. Той, хто перетинає адміністративну межу містечка, проминає велетенський бронзовий витвір сумнівної культурної цінності (хоча жителям він ніби подобається). Якщо вірити знакові, це «НАЙБІЛЬША У СВІТІ СОСНОВА ШИШКА!». Біля неї є місце відпочинку для тих, хто хоче влаштувати пікнік або пофотографуватися. Таких чимало, а деякі заради знімків ставлять менших дітей на лусочки шишки. (Невеликий знак поруч просить: «Будь ласка, не ставте на Шишку дітей вагою понад 25 кілограмів».) Цей день холоднуватий для пікніків, портативний туалет уже прибраний до наступного сезону, а бронзовий витвір сумнівної культурної цінності прикрашений миготливими різдвяними вогниками.
Неподалік від велетенської шишки, поблизу першого світлофора, що позначає початок центру Пайнборо, стоїть середня школа імені Альберта Макріді, до якої ходять у сьомий, восьмий і дев’ятий класи майже п’ятсот учнів — тут учителі не страйкують.
За чверть до десятої 8 грудня на коловій під’їзній дорозі школи з’являється фургон служби доставки «Пенсі Спід». З нього виходить кур’єр, а тоді хвилину чи дві стоїть перед фургоном, перевіряючи щось у своїх документах. Тоді підсовує окуляри, що сповзли вузьким носом донизу, розгладжує вуса і йде до задніх дверцят. Він порпається в посилках і витягає кубічну коробку зі стороною близько метра. Несе її доволі легко, тож навряд чи вона дуже масивна.
На дверях висить застереження з текстом «УСІ ВІДВІДУВАЧІ ШКОЛИ МУСЯТЬ НАЗВАТИСЯ, ЩОБ ОТРИМАТИ ДОЗВІЛ УВІЙТИ». Водій натискає кнопку інтеркома під написом, і шкільна секретарка місіс Келлер питає, чим може допомогти.
— У мене тут посилка для якогось… — Він нахиляється, щоб придивитися до наліпки. — Ой лишенько. Схоже на латину. Для Немо… Неме… Імпуни…
Місіс Келлер виручає його:
— Товариство «Nemo Me Impune Lacessit», правильно?
Чоловік на її екрані видимо розслабляється.
— Вам видніше. Перше слово точно «Товариство». Що воно значить?
— Заходьте, розкажу.
Місіс Келлер усміхається, а кур’єр проходить детектор металу, заходить до приймальні й ставить посилку на стіл. Коробка вся в наліпках: на кількох різдвяні ялинки, омела й Санта-Клауси, на багатьох інших — шотландці в кілтах і волинкарі Чорної Варти в пір’яних шапках.
— Ось, — каже він, знімаючи зчитувач із пояса й націлюючи його на наліпку з адресою. — То що означають оті Імпуни, коли не викаблучуються?
— Це національний девіз Шотландії, — каже вона. — Означає «Хто сердить мене, не уникне кари». У гуртка геополітики містера Ґрізвольда є клас-побратим у шотландській школі біля Единбурга. Вони листуються електронною поштою і в фейсбуці, присилають одне одному фото і все таке. Шотландські діти вболівають за піттсбурзьких «Піратів», а наші — за тамтешній футбольний клуб «Упертий будяк». Дітлахи з гуртка дивляться ігри на ютьюбі. Назватися товариством «Nemo Me Impune Lacessit», мабуть, придумав Ґрізвольд. — Вона дивиться на зворотну адресу на наліпці. — Так, середня школа Ренгілла — це вони. Штамп митниці, все як годиться.
— Мабуть, різдвяні подарунки, — каже кур’єр. — Точно. Бо гляньте сюди. — Він перехиляє коробку, показуючи їй дбайливо надрукований і закріплений ще двома шотландцями з волинками напис «НЕ РОЗКРИВАТИ ДО 18 ГРУДНЯ».
Місіс Келлер киває:
— Це останній шкільний день перед різдвяними канікулами. Боже, сподіваюся, що Ґрізвольдові діти теж їм щось відправили.
— Як думаєте, які подарунки шлють шотландські діти американським?
Вона сміється.
— Сподіваюся, що не хаґіс.
— А це що? Знов латина?
— Овече серце, — каже місіс Келлер. — З печінкою та легенями. Я знаю, бо чоловік возив мене в Шотландію на десяту річницю весілля.