Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
Було заплановано подвоїти основний капітал за п'ять років. При цьому треба було підвищити й рівень виробництва сільськогосподарської продукції — на 55 %, а на 85 % — рівень споживання.
На липень 1929 р. до колгоспів вступили 4 % господарств, а на листопад — 7,6 %. За винятком районів, де запроваджувалася примусова колективізація, колгоспи майже скрізь були все ще «слабкі» і в переважній своїй більшості складалися з бідних селян. Але Сталін говорив про цей не дуже переконливий «зріст» як про величезний, непереборний народний рух. На початку листопада він оголосив про «радикальні зміни, які відбуваються в розвитку нашого сільського господарства від одноосібного хліборобства на базі малих господарств до великомасштабного, передового колективного сільського господарства, до обробки землі спільними зусиллями… Нова головна риса селянського колгоспного руху полягає в тому, що селяни вступають у колгоспи не окремими групами, як це було раніше, а цілими селами, цілими повітами, цілими округами й навіть цілими губерніями. А що це значить? Це значить, що середняк пішов у колгосп. І це є основою радикальних змін у розвитку сільського господарства, що становить найважливіше досягнення радянської влади» («Правда» від 7 листопада 1929 р.). Радянські дослідники хрущовського періоду критикували це твердження як помилкове, й мали в цьому рацію, однак пізніші вчені багато в чому погоджувалися із сталінською позицією (підтримуючи, зокрема, тезу, що володіння колгоспами невеликою частиною всієї орної землі якраз і викликало необхідність суцільної колективізації).
Наступ на селян різко активізувався. Ключовим моментом тут став листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). Членам ЦК було заявлено: масова добровільна колективізація вже відбувається, після чого їх зобов'язали (зокрема, під тиском із боку Молотова — головного провідника політики Сталіна) протягом якихось тижнів чи місяців використати щонайменшу можливість для розв'язання аграрного питання раз і назавжди. Молотов закликав колективізувати сільське населення губерній і республік «уже наступного року», вимагав «рішучого наступу» вже в найближчі чотири з половиною місяці, застерігав проти проникнення «куркулів» у колгоспи: «Ставтеся до куркуля як до найхитрішого і все ще не розбитого ворога». Дав також зрозуміти, що матеріальні умови для здійснення колективізації не створені: «Розміри матеріальної допомоги не можуть бути дуже великими… все, що держава може дати, попри всі зусилля, це дуже мала сума». Замість цього ЦК закликав селян самих робити основні капіталовкладення. При всьому тому Молотов і далі гостро критикував «правих» за їхні обвинувачення партії «в будівництві соціалізму шляхом надзвичайних заходів, тобто шляхом адміністративних репресій».
У відповідь Риков зачитав заяву від себе та інших двох вождів «правих», в якій вони «зрікалися» своєї незгоди з більшістю, твердили, що не мають нічого проти прискорення темпів індустріалізації й колективізації, проти курсу «рішучих дій» щодо куркуля. Разом із тим Риков доводив: тактика «правих» забезпечила б «менш болісний шлях». Цю заяву гостро розкритикували цілий ряд промовців, включно зі Сталіним. Каяття «правих» визнали за недостатнє. Політичну перемогу над ними з тріумфом відзначив Мікоян: хоч у минулі роки руки партії «певною мірою були зв'язані хитаннями й опором правих членів Політбюро», тепер у справі хлібозаготівель відкривалася «ясна й раціональна лінія».
Крім атаки на «правих», на пленумі були піддані, як завжди, критиці деякі «незначні ексцеси». Так, голова Колгоспцентру Л. Камінський визнав: цілком можливо, що де-не-де вживалися «адміністративні заходи», але він уважає це «несуттєвим».